Життя, діяння і загибель Фауста

Мефістофель Врубеля - цинік, самовпевнений ділок який ні в що не вірить (сцени розмови з учнем, де ВІ: морально розбещує юнака), злий ошуканець, азартнш гравець у композиції польоту. Образ Фауста на панно благородний, прекрасний, але певною мірою тривіальний у своєму амплуа коханця і звабника дівчини (”Фауст і Мефістофель в саду”). І все я таки він поглиблюється, коли в старому віці герой болісно розмірковує про марність пізнання або прагне до життя і кохання у “Польоті…” чи мудрості вченого, який пізна; життя і людей.



Роман Ф, Клінгера “Життя, діяння і загибель Фауста” (1791), У романі йдеться про мандрівки героя Німеччиною, Францією, Англією, Не задоволений станом науки, він вступає у спілку з посланцем пекла Мефістофелем. Мандруючи, бачить вади суспільства, тож увага в романі надається не стільки особистості героя, скільки антифеодальній сатирі.
Фауст-Л. Шпора вирішив використати пекельні сили на користь добрих справ. Але те йому не вдається здійснити. За допомогою Мефістофеля він визволяє з лабет злодія Кунігунду, наречену благородного графа Гуго. Закохавшись у неї і забувши про зваблену ним раніше Розхен, доньку ювеліра, Фауст дістає у відьом любовне зілля. Граф, розпалений недвозначними нашіптуваннями Мефістофеля, вимагає дуелі, яка завершується смертю Гуго.

Переживаючи докори сумління, Фауст хоче повернутися до Розхен, однак Мефістофель вже встиг посіяти сум’яття в душі дівчини, і вона вдається до самогубства.
Оперу завершує торжество пекельних сил, які забирають душу грішника у свої володіння. Перша постановка опери Шарля Гуно “Фауст” не мала успіху. Композитор переробляє її, дописує речитативи, створює нові номери, балетні сцени. Ця редакція, яка виконується і наші дні, була поставлена вперше на сцені паризької “Транд-опери” у 1896 р. Того ж року йшла і на російській сцені - у Марийському театрі.

Літературною основою для опери Гуно стала перша частина трагедії Гете. але за межами опери залишився її філософський зміст, проблематика. У центрі опери - не драма думки і почуття Фауста, а доля Маргарити. Музика мелодійно багата, їй притаманні рельєфність, виразність, театральність, контрастність образів, ліризм.

Основоположник нового оперного жанру Ш. Гуно пішов шляхом заземлення складних філософських сюжетів світової літератури, створюючи типи сучасних Фаустів і Гамлетів. Феруччо Бузоні - італійський композитор, піаніст, диригент, музикознавець, педагог.
З 8 років він давав сольні концерти в європейських столицях. Рано виявив і композиторські здібності. В 16 років уже мав 150 власних творів. Композиторську освіту отримав у Відні і Лейпцигу. У 1890р. йому вручили перший приз за композицію на Першому міжнародному конкурсі імені А. Рубінштейна у Петербурзі. З 1888 р. Бузоні викладав гру на фортепіано у Музикальному інституті Гельсінгфорса, у 1890 - 1891 рр. був професором кафедри фортепіаноу Московській консерваторії, у 1891 - 1892 рр. він професор кафедри фортепіано у Новоанглійській консерваторії Бостона. Останні роки життя провів у Берліні.

Творчість Бузоні - синтез італійської віртуозності та німецької романтичної пристрасті. Багато його творів, які не були оцінені за життя композитора, пізніше привернули увагу слухачів. Серед великої композиторської спадщини Бузоні найвагоміші опери: “Вибір нареченої”, “Ту-рандот”, “Доктор Фауст” (за старими німецькими легендами), “Арлекін, або Вікно”.

 

 

“Фауст” завжди цікавив театр за часів криз і перебудов. Тільки за останні роки в Європі з’явилося безліч постановок гетевської трагедії, серед яких - вистави П. Штайна, Р. Чулли, Ю. Юхананова, Ю. Любимова та ін. Особливу увагу привертає любимовська постановка в театрі “НаТаганці”. Вона вирізняється від інших насамперед форматом. Це не монументальна епопея, а майже легковажний жарт, легкий ескіз, у якому вся глибокодумність криється в дії.

Любимов, завжди чутливий до віянь часу, кращі свої роботи останніх років виконує саме у формі естрадного шоу, вар’єте, ревю. В естетиці “Фауста” він повертається до юності режисерського театру - досліджень Мейєрхольда, ексцентричності 20-х рр. Разом з режисерами нового часу Любимов віддає перевагу внутрішньому аспекту, а не фізичному.
На відміну від попередніх любимовських вистав, де диявол править балом (чи то “Майстер і Маргарита”, чи то твори на теми Пушкіна і Гоголя), похмурий демонізм у “Фаусті” відсутній. Скажімо, сцени Вальпургієвої ночі виконані у Любимова з тією ж легкістю естрадного ревю, яким позначена і вся вистава, а вдало продумана форма визначила її сутність. Вражає стильна декорація, темпераментні, талановиті актори, жорстко визначений ритм. Вдягнуті у чорні фраки чорти, озброєні мітлами, дзвінко і невтомно відбивають степ, змітаючи все на своєму шляху. Любимов зухвало перетворює на клоунаду святая святих - філософський трактат про трагічне пізнання людської природи.

В Америці, у Вашингтоні, діє театр-студія Станіславєь-кого під керівництвом Андрія Маляєва-Бабеля і Паати Цикуришвілі. їхній репертуар - твори Чехова, Пушкіна, Достоєвського, Мольєра, Сервантеса, Гете. Кожна вистава - це щось надзвичайне, нове сучасне, динамічне. Цьому синтетичному театру немає аналога у світі. У ньому об’єднались усі його види: опера, драма, балет пантоміма, музика. Улюблений композитор у цьому театрі - А. Шнітке. У “Фаусті” юну і чисту душею Маргариту супроводжує музика С. Проко-ф’єва, у трагічних сценах звучить концерт для скрипки Шнітке, гулянка у склепі Авербаха- під Д. Шостаковича.

Сценарій “Фауста” написав А. Маляєв-Бабель. Його Мефістофель відрізняється від традиційного демона. Він милий, чарівний, привабливий, і тільки павутина, з якою герой не розлучається, нагадує про його диявольські наміри. У виставі чимало знахідок: образи, живі декорації, чудові костюми, світло - все сповнене глибокого змісту і вимагає співучасті та роботи думки.

Фауст - вічний образ. Він не випадково став надбанням світової культури, адже за кожного історичного періоду цей образ втілював характерні риси того часу, в якому жив і творив його автор.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.