Характеристика головного образу — студента Бальтазара

Це один із позитивних персонажів казки. Бальтазара представлено у творі як “ентузіаста”, романтичного героямрійника, незадоволеного навколишнім його суспільством філістерів, схоластикою університетських лекцій, і який знаходить забуття і відпочинок лише на лоні природи. Говорячи про його часту втечу з міста в тінистий гай, автор буквально співає гімн чарівній і зцілювальній природі. Бальтазар охороняє світ природи і поезії від вторгнення в нього міщанської буденності. Місто для нього незатишне, і він знаходить щире блаженство наодинці з природою, що усякий раз рятує його від загибелі і дарує надію. Вчитель звертає увагу учнів на те, що тільки Бальтазар не піддається чарам Цахеса, і пропонує знайти цьому підтвердження в тексті твору.



Конфлікт є головним двигуном у будьякому творі. Однак у Гофмана він набуває особливого значення. Зіткнення добра і зла — конфлікт універсальний і іїічііий,’ що є з сенові будьякої форми осмислення світобудови. У “Крихітці Цахес” він переважно романтичний, тобто зло тут “світове”, абстрактне, глобально руйнівне, а добро (романтичний герой) особливо беззахисне та вразливе. Але казкові закони в поєднанні з романтичною іронією згладжують гостроту конфлікту, роблячи його в деякому сенсі “іграшковим”, таким, що не знімає серйозності проблеми. Нарешті, казка вимагає щасливого фіналу, і Гофман дарує його своїм героям і читачам. Основний романтичний конфлікт — це зіткнення добра і зла.

Формально конфлікт розгортається між Цахесом і Бальтазаром, але кожен персонаж уособлює певну силу, що вступила в протиборство. Циннобер виступає в ролі фатальної сили, що виявляє безглузді закони світобудови, несправедливий розподіл матеріальних і духовних благ у суспільстві, яке споконвічно схильне до процвітання вад. Спираючись на текст твору, учні встановлюють, що дарунок феї Розабельверде — це умовна причина казкового конфлікту, Гофман ухиляється від раціонального пояснення його джерел. Учні дійшли висновків, що зіткнення двох світів представлено в казці нищівною поразкою філістерів і тріумфальною перемогою ентузіастів. Але в цього тріумфу є специфічна особливість: він оформлюється автором підкреслено театрально.

 

У феєрверку чудес відчутний навмисний перебір. Режисерське створення щасливої кінцівки відтіняється ще одним мотивом, уже змістового плану: весільним подарунком Проспера Альпануса. Ідеалістична картина сільського будиночка, “відмінна капуста”, небиткий посуд і т.п. обертається філістерським, міщанським затишком. Неоднозначно з’являється категорія “щирих музикантів”. Вони для Гофмана — об’єкт не тільки жалю, але й іронії. Фінал казки має дуже суперечливий характер. Вчитель пропонує учням самостійно виступити в ролі письменника і створити власні варіанти продовження казки. Використання прийому “якщо б” (Т. Пахомова) під час оглядового вивчення сприяє розвитку творчого мислення, уяви, дає змогу старшокласникам прокоментувати власне ставлення до твору і до суті конфлікту, який представлено в казці.

Після того, як було розглянуто образи Цахеса, Бальтазара і Кандіди, вдію вступив прийом порівняння. Старшокласники розглядають інших персонажів казки, а саме фантастичних і чарівних, які виступають як рушійна сила у творі — фея Розабельверде і маг Проспер Альпанус. Дев’ятикласники описують цих персонажів, використовуючи цитати з твору під час текстуального аналізу. Учитель ставить перед учнями питання: “Чому ці фантастичні персонажі є однаковими за походженням, але виконують різні функції у творі: фея створює Цахеса, а маг його знищує?” Учні під керівництвом учителя визначають роль мага і феї у творі, вдаючись до текстуального, і оглядового типів вивчення.

Герої Гофмана — часто люди мистецтва, і за своєю професією — це музиканти чи живописці, співаки чи актори. Але словами “музикант”, “артист”, “художник” Гофман визначає не професію, а романтичну особистість, людину, яка здатна бачити за тьмяним сірим виглядом буденних речей незвичайний, яскравий світ. Його герой — неодмінно іронічний мрійник і фантазер, йому задушливо й обтяжливо в суспільстві, де цінується тільки те, що можна все купити чи продати, і тільки сила любові і фантазії, що творить, допомагає йому підніматися над Оточенням, далеким від його світу.

Розглядаючи образи твору, є таке поняття, як “іронія” — вираження глузування чи лукавства за допомогою іносказання, коли слово чи висловлення знаходить у контексті мови заперечливий зміст, протилежний буквальному значенню. Також іронія — це вид комічного, коли смішне ховається під маскою серйозного (на противагу гумору). У процесі текстуального аналізу старшокласники знаходять іронічних персонажів твору. Іронічною є фігура придворного лікаря, що своїми заплутаними поясненнями причини смерті Циннобера зовсім спантеличує слухачів; його тиради з перевагою латинських термінів і незрозумілих виразів є дотепними пародіями на “вчені” бесіди й трактати. Серед іронічних “найрозумніших і вельмишановних людей освіченого князівства” образ барона Претекстатуса Фон Мондшейна.

Його прекрасний винахід полягає в правильному вживанні відмінків і написанні свого імені французькими буквами. Будучи міністром закордонних справ, він іноді навіть сам займався справами держави; він видавав себе за автора меморіалу, складеного чиновником Андріаном, і в такий спосіб привласнював собі чужу працю й славу. Розглядаючи іронічних персонажів, вчитель пропонує старшокласникам з’ясувати роль таких людей у даному творі. Такий прийом порівняння в процесі оглядового й текстуального вивчення дає змогу підкреслити значення кожного персонажа для всього твору.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.