У чому полягає вражаюча реалістичність епічного полотна Гомера?

Гомер наповнив свою поему багатьма іменами та історичними подіями, звів докупи сотні доль, наситив її найяскравішими реалістичними картинами побуту та життя своїх одноплемінників, уквітчав фарбами поетичних порівнянь, постійних епітетів, поставивши у самий центр Ахіллеса. Він не додав до портрета свого героя жодної неправдоподібної, звеличуючої його риси. Його герой монументальний, але він живий, ми відчуваємо, як б’ється його серце, як гнівом спотворюється його красиве обличчя, чуємо його гаряче дихання. Він сміється і плаче, він голосить і лається, часом він жахливо жорстокий, часом м ‘який і добрий — і він завжди живий. Портрет його правдивий, жодного фальшу, надуманості, домальованої риси не вбачаємо ми в ньому. Реалізм Гомера тут на найвищому рівні, що задовольняє вимоги сучасної реалістичної поетики. Серце Гомера сповнюється жахом і жалем, але не судить він свого героя. Провина лежить на богах. Зевс це дозволив.



Маємо зрозуміти, чому Гомером оспівано саме Одіссея зпоміж усіх інших героїв Троянської війни, що було героїчного у десятирічних поневіряннях ітакійця, що рухало ним, чи завжди Одіссей покладав: ся лише на волю богів. Тож аналізуючи фрагменти славетної поеми, найуважніше розглядаємо образи Одіссея та самого автораоповідача, чий геній був здатен розгорнути епічне полотно навколо, звичайної життєвої ситуації — повернення людини додому. Важливо усвідомити сенс Одіссеєвого шляху як своєрідного символу життєвих випробувань людського характеру. Знаходимо безпосередньо у тексті підтвердження нашим думкам, щоб розкрити код мудрості старо’ давніх греків, узятий як епіграф до нашого уроку: “Розум бачить і розум чує”. Важливим етапом роботи на уроці буде аналітичне дослідження фрагменту з пісні IX “Одіссеї”, в якому ми зможемо максимально оцінити головного героя поеми та специфіку художнього світу “Одіссеї” з багатством засобів художньої виразності, використаних Гомером.

Ми разом з Одіссеєм опинились у гостинному домі царя феаків Алкіноя, куди привела його прекрасна Навсікая, донька Алкіноя, знайшовши знесиленого на морському узбережжі. Одіссей не відкривається феакам, хто він, але розповідає частково про свої поневіряння і просить допомогти йому дістатись рідних берегів. Алкіной погоджується допомогти, та перед відплиттям влаштовує у своєму домі бенкет, головною окрасою якого є славетний аед Демодок. І ось заспівав Демодок про сварку Ахілла з Агамемноном, про невимовні біди, що пережили їх ахейці під стінами Трої, про мудрого царя Одіссея. Мантією прикривши обличчя, вмився неодноразово слізьми Одіссей. І не виримало серце героя. Звернувся він зі словами прохання до Демодока заспівати пісню про останні дні Троянської війни.

Одіссей дуже цінує свою сім’ю. Пригадаймо, як він прикинувся божевільним, прагнучи залишитись вдома з молодою дружиною та синомнемовлям (Одіссей орав ниву волом і ослом та засівав її сіллю. Паламед розкрив хитрість Одіссея, поклавши в борозну малолітнього Телемаха. Проте з’єднавшись з охопленими гнівом ахейцями, прагнучи справедливої помсти, Одіссей стає часткою єдиного роду, що піднявся за честь одного зі своїх членів. Для Одіссея дуже важливим є бойове побратимство, він опікується долею грецького війська, підіймає його бойовий дух не тільки запальними промовами та хитрощами, а й особиста» доблестю. Проте, щойно виконавши свій обов’яза воїна, він відразу усім серцем прагне поверненні на батьківщину, до рідної домівки, до сім’ї”.

 

Таким чином, доходимо висновку, що найвал ливішими життєвими цінностями для Одіссея і батьківщина, рід, сім’я (родина), воїнське братерство За це він готовий віддати своє життя. Алі Одіссей не фанат, він цінує і любить життя, тому концентрує у собі всі сили, щоб залишитись живим і повернутись на рідну Ітаку.

Всі випробування Одіссеєв визначені долею. Саме вона жене його світами й морями, і, думається, головна причина — це з’ясування сили розуму, міцності характеру людини, яка захотіла сама бути господарем своєї Долі. Для Одіссея ніби виникає ціла низка перешкод з однієюєдиною метою Доля намагається вирвати його з тих життєво важливих кіл, які утворюють і його життєвий стрижень і сенс життя.

Фрагмент “Одіссей і кіклоп Поліфем” може розглядатись як композиційно завершений епізод, в якому наявні всі елементи композиції— зав’язка, розвиток дії, кульмінаційний момент, спад дії та розв’язка. Але ми знаємо, що водночас він є частиною великого епічного полотна, що розгортається навколо однієї події — повернення Одіссея додому. Шлях Одіссея — це шлях в середині своєрідного життєвого кола — зітакидо Трої, від стін зруйнованої Трої до Ітаки. При цьому відбуваються неймовірні кружляння та відхилення від основного курсу. Кіклоп, зайшовши до печери, перетворив її на замкнену пастку. Вихід під силу було йому лише відкрити. Простір для героїв постійно звужується: прийшовши з неосяжного моря на острів, вони потрапляють до печери, вихід з якої закриває кіклоп. Простір і час слугують Поліфему. Одіссей та його супутники приречені — двох він зжер на вечерю, ще з двох спорядив собі кривавий сніданок.

У IX пісні оповідь йде вже від імені самого Одіссея, що, відкрившись феакам, розповідає про свої поневіряння. Оповідь від першої особи робить твір максимально достовірним, адже Одіссей — головний учасник подій. Він не тільки правдиво може передати сутність їх, а й відтворити стани, думки й переживання, що є надзвичайно важливим аспектом для розуміння як образу Одіссея, так і сенсу задуму усієї поеми.

Гуманний і мудрий Гомер подає у “Одіссеї” світ, НІ який і ми, читачі, дивимось очима поета. Це погляд сповнений любові й поваги до цього прекрасного світу, сповненого багатогранного життя. “Одіссея зображує людину у борінні її духу. І в цьому, напевне, н полягає головна особливість художнього світу поеми, де за, здавалося б, звичайною життєвою ситуацією поверненням людини додому — стоїть велична ідея пізнання світу та власного самопізнання людини.

Геро: Гомера пристрасні, пристрасті переповнюють їхні душі, часто штовхаючи на різні безумства і негідні вчинки, але поет їх не засуджує. Його позиція уподібнюється до позиції хору в античному театрі, який радіє, печалиться, страждає, але ніколи не гнівається, не засуджує і не втручається у події. Це дійсно позиція епічного оповідача, дещо відстороненого, але всепроникаючого і всерозуміючого.

Гомер не приховує свого постійного милування і світом, і людиною. Світ грандіозний, великий, він прекрасний, він може бути грізним, він може нести загибель людині, але він не утискає людину. Людина підкорюється невідворотному, адже йому підкорюються й боги, але ніколи не проявляє рабського самоприниження. Людина бореться, протестує, навіть здійснює замахи на богів. Світ прекрасний у всіх його проявах: і в благості, й у злі, і в радості, і в трагізмі.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.