Втілення у поемі Гомера «Іліада» античного ідеалу воїна-героя

Центром нашого твору будуть воїни-герої поеми Гомера “Іліада”. У страшному двобої зіштовхнулись грецькі війська та військо троянців. Війна немилосердно справляє свої криваві бенкети. Багато невимовної жорстокості, невиправданого гніву, немилосердності.
Жорстокий час — жорстокі люди. Неможливо без здригання спостерігати, як річками ллється кров, як тисячами гинуть люди. Ореол трагізму оповиває голови майже всіх учасників Троянської війни: ніхто не знає, коли прийде його смертний час, але кожен до нього щохвилини готовий.



Центральною темою “Іліади” Гомера є зображення гніву Ахілла та його наслідків для усього грецького об’єднаного війська. Ланцюг подій поєднує Ахілла з Троєю. Трагедія, яка насамкінець привела Трою і всіх її мешканців до загибелі, почалась на весіллі його батьків, Фетіди і Пелея.

Участь Ахілла у війні мала стати запорукою перемоги грецького війська. Войовничі ахейці та їхні союзники опинились під стінами Трої, щоб помститись за так підло обкраденого Менелая. Судячи з описів Гомера, їх було приблизно сто тисяч (явна гіпербола), на багатовесельних кораблях від 50 до 120 воїнів на кожному. П’ятдесятьма кораблями командував вождь мірмідонян могутній Ахіллес, якого ми бачимо в “Іліаді” молодим, сповненим сил, відваги і гніву.

 

При народженні синові Фетіди було визначено, що йому жити недовго, якщо він хоче воювати та старості у спокої та благополуччі. Фетіда як мати обрала для свого сина довге життя, заховавши його десятирічним хлопчиком на острові Скірос серед численних дочок царя Лікомеда. Завдяки хитрості Одіссея, серед товарів, призначених для царівен, були зброя і обладунки. Войовничий дух Ахілла переміг обережність, і юнак, вибравши зброю, вибрав і свою долю — шлях до незмірної слави та до швидкої смерті. Ахіллес сам обрав життя коротке, але сповнене болю, тривоги, слави, жорстокості і героїзму. Ахілл знав, що йому визначено долею, і це тінь близької смерті, що постійно переслідує Ахілла.
У соціальній ієрархії, а вона вже існувала у Греції за часів Гомера, Патрокл і за народженням, і за станом стояв нижче Ахілла, і Менетій настановлював сина коритись другові, хоча той і був за нього молодшим.

Патроклові, незлобивому і покірному за характером, це було неважко, і Ахіллес любив його ніжно. Що означав для нього Патрокл — він з усією силою усвідомив після смерті друга. Скорботність, як і всі почуття пристрасного, темпераментного вождя мірмідонян, була шаленою. Він рвав на собі волосся, качався по землі, кричав, голосив. Нова хвиля гніву охопила його — гніву проти троянців і особливо проти Гектора, що вбив його друга.
Ахіллес переконався, що його сварка з Агамемноном, його образа, його горде усамітнення й відокремлення від ахейців принесли багато страждань не тільки їм, а і йому самому. Тепер він кинувся в бій проти троянців з шаленою пристрастю, з одним бажанням помститись, терзати, вбивати.

З душевним трепетом оповідає про все це Гомер. Він не може дозволити собі нарікати на героя, адже він напівбог і онук Зевса, і не йому, бідному співцеві, судити про те, хто у цій страшній бійні народів правий, хто винний. Але, читаючи поему, ми відчуваємо, як внутрішньо здригається старець, змальовуючи жорстоку шаленість Ахілла. Троянці в паніці тікають. Та скрізь їх дістає рука Ахілла, який не відає тепер милості. Особливо ж нещадним він стає до дітей Пріама. Втомившись від убивств, він бере у полон двадцять юнаківтроянців, на яких чекає страшна смерть — вони мають заживо згоріти на вогнищі Патрокла як жертви Радість сповнює безжальне серце Ахілла — серед бранців наймолодший син Пріама — Лікаон. Натуралістичною і страшною в своїй правдивій жорстокості є сцена вбивства юного Лікаона. Кульмінацією історії гніву Ахіллеса став його поєдинок з Гектором.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.