Передмова до «Кромвеля» — естетичний маніфест французького романтизму

Розглядаючи ситуацію, що склалася у французькій літературі другої половини 20-х років, журнал «Глоб» писав на початку 1827 p.: «Література напередодні свого 18 брюмера, тільки хтозна, де її Бонапарт». Але вже в тому ж 1827 р. французька романтична література отримала свого «Бонапарта», ним став Гюго після публікації знаменитої передмови до драми «Кромвель». Молоді романтики, що об’єдналися в черговий «Сенакль», визнають його своїм ватажком, згадана передмова була сприйнята ними з ентузіазмом, як естетико-літературний маніфест. Головним їхнім завданням на цьому етапі стає завоювання театру, який лишався цитаделлю класицизму. В боротьбі з класицизмом, яка дедалі розгоралася, Гюго виявляє неабиякі організаторські здібності, а ще більше - невичерпну й невгамовну енергію. Саме з цією метою він пише свою першу романтичну драму «Кромвель» на сюжет із англійської історії, який через політичні обставини користувався тоді у Франції великою популярністю.



Перша драма не вдалася Гюго й успіху не мала, зате найширшого розголосу набула передмова до неї, перетворившись на одну з найважливіших подій тогочасного літературного життя Франції. В ній Гюго, з одного боку, наніс нищівного удару застарілій художній системі класицизму, з іншого - сформулював важливі принципи естетики й поетики французького романтизму. Передмова складається з двох частин, які можна назвати історичною і теоретичною.

 

У першій частині Гюго ставив завданням пов’язати розвиток літератури з розвитком історії людства, з тим, щоб показати історичну обумовленість торжества романтизму. За накиданою ним схемою, трьом епохам історії людства - первісній, античній і романтичній, тобто ново-часній, - відповідають три стадії розвитку літератури, причому кожна з них характеризується розквітом певного роду поезії - лірики, епіки чи драми. «Первісний етап ліричний, - твердить Гюго, - древній період епічний, новий час драматичний. Ода оспівує вічність, епопея прославляє історію, драма зображає життя». Накидана ним схема наївна й ненаукова, але сама спроба історичного підходу до теоретичних проблем естетики й літератури була проявом важливих зрушень, що несла з собою епоха романтизму.

Передмова Гюго до «Кромвеля» носить бойовий, наступальний характер. її автор закликає до найрішучішої боротьби з класицизмом: «Вдаримо молотом по теоріях, поетиках і системах! Зіб’ємо стару штукатурку, що приховує фасад мистецтва». Основне завдання маніфесту й полягало в запереченні класицизму як системи застарілих умовностей, що відгородили літературу від природи й життя. На противагу ідеалізуючому принципу класицизму, що вимагав зображення «прекрасної природи» (belle nature), Гюго висував знамениту «реалістичну» вимогу: «І нарешті, - час вже сказати про це голосно, - все, що є в природі, має бути і в мистецтві». Зразком такого мистецтва, що сягає повноти й розмаїтості природи, був для нього Шекспір.

Наведену вимогу Гюго не слід розуміти як спорадичну «реалістичну тенденцію» в його романтичній художній системі (так її трактувало радянське літературознавство). Вона цілком вписується в цю систему і є афористичним формулюванням головної ідеї передмови до «Кромвеля». Відкидаючи пізній класицизм як мистецтво умовностей і фікцій, Гюго з пафосом закликає до відтворення «природи», тобто безкрайнього моря реальної дійсності в її повноті й суперечливості. Не випадково таке значне місце відводиться в передмові обгрунтуванню принципу «правдивості» (le vraie) як основного принципу романтичної поезії. Ще Золя слушно зазначав, що в той час романтики й реалісти спільно боролися проти засилля класицизму, виводили літературу на широкі простори реального життя, його вільного відтворення, не скутого прописами й умовностями. Інша річ, що в здійсненні цього завдання вони пішли різними шляхами, вдаючись до різних систем художніх засобів і прийомів.

Пафос передмови до «Кромвеля» - у наближенні літератури до «природи», життя, у вимозі його відтворення в усій суперечливій повноті, в поєднанні прекрасного й потворного, величного й смішного, високого й низького. Найефективнішим засобом досягнення подібної повноти в зображенні життя Гюго вважав гротеск, тому-то теорія гротеску й поставлена в центр другої, теоретичної частини його передмови до «Кромвеля».

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.