Кращим хоронителем традицій критичного реалізму другої половини XIX століття у французькій літературі є Гюстав Флобер, у творчості якого простежується повна відсутність яких-небудь ілюзій про життя, нетерпиме відношення до всіляких спроб накинути романтичний покрив на жорстоку правду дійсності. Творчість Флобера досягає своєї вершини в 50-60-і роки. Це був час Другої імперії, всю мерзенність якої й викрив Флобер у своїх кращих добутках: “Лексикон”, “Мадам Боварі”, “Виховання почуттів”.

У романі “Мадам Боварі” Флобер нещадно викриває затхлий провінційний міщанський кирок. Головна героїня добутку - мадам Бовари. Емма виховувалася в монастирі, в обстановці штучного ув’язнення, єдиним улюбленим заняттям Емми було читання романів, у яких діяли піднесені, ідеальні “герої з великої букви”: “У цих романах тільки й були, що любов, коханки, коханці, переслідувані дами, що падають без почуттів у відокремлених альтанках …клятви, поцілунки в човнику при місячному світлі, солов’ї в гаї, кавалери, хоробрі, як леви, і лагідні, як ягнята…”.

От тому-те Емма, начитавшись подібної літератури, мріяла зустріти улюбленого, котрий ощасливить її. Ця любов перенесе її в дивний мир, повний романтичних таємниць, поезії.

 

Мить щастя їй довелося випробувати один раз, потрапивши на чудесний бал у замок одного маркіза. Цей бал залишив у душі Емми яскраве й сильне враження. “Тиждень, два тижні назад я була в цей день там…”, згадувала Бовари все життя. Емма не знайшла щастя в сімейному житті. Чоловік її, нудна й нецікава людина, не був схожий на тих романтичних героїв, про які вона мріяла в снах. Коханці виявилися брехливі й вульгарні. “Бігти, бігти від усього! Але куди?” - кричить душу молодої жінки, що жадає великого людського щастя. Безвихідність кидає героїню Флобера в брудні павукові лабети лихваря Лері. Усе тугіше затягається страшна петля брехливого життя Емми. Її обманюють, і вона обманює. Вона починає брехати навіть тоді, коли немає потреби в цій неправді. “Якщо вона говорила, що йшла по одній стороні вулиці, можна було із упевненістю сказати, що вона насправді йшла по іншій стороні”.

Життя Емми в такому світі стала нестерпної, і вона кінчає її сама, випивши миш’як. У страшній передсмертній агонії мучаться мадам Боварі, а в самий момент смерті вона чує звуки непристойної пісні старого, напівзгнилого жебрака. Така смерть Емми - це гірка іронія автора над своєю героїнею, що начиталася про поетичні кончини прекрасних дам. А її смерть була огидною! Образ мадам Бовари трагічний. Все те, про що мріяла, у що вірила Емма, виявилося далеким, недоступним. Життя її жорстоко розчарувала.

Честь, совість, віра, любов, щастя - все це розпливлося в тумані, потонуло, умерло й загубилося навіки в тім вульгарному й затхлому світі, з яким зштовхнулася юних, мрійливих, повна сил, енергії й страсті романтична душа Емми. І зламалася вона! А жаль! От тому й великий Флобер, що ставить читача віч-на-віч із самою жорстокою правдою життя.