Справжнє прізвище - Стрілець. Народився в с. Щербанівка Обухів-ського району Київської області в родині бідних селян. З 14 років переїхав жити до Києва. Рано почав працювати: чистильником взуття, канцеляристом. Закінчив вечірні гімназійні курси. Брав участь у громадянській війні. Протягом 1919-1922 рр. навчався в Київському інституті народної освіти. Був членом літературного угруповання «Ланка»-МАРС. Був репресований і розстріляний. Прозаїк. Автор новел та оповідань, написаних в імпресіоністичній манері (увійшли у збірку «На золотих богів»). Тема багатьох творів - показ ситуації, що склалася в Україні після перемоги більшовиків, драми людей, які повірили новій владі, а потім розчарувалися в ній. Ім’я Григорія Косинки належить до імен митців так званого «розстріляного відродження», чий талант розквітнув у 20-х роках XX століття, але йому не довелося розвиватися, оскільки він був придушений радянською тоталітарною системою.
Ґ. Косинку було заарештовано й розстріляно як «ворога народу» у 1934 році. Не стало одного, без перебільшення, з найкращих новелістів свого часу. Саме його Василь Стефаник назвав «своїм сином з Дівич-гори», саме він був гідним продовжувачем традицій класичної української літератури, які зумів вдало поєднати з модерними спрямуваннями.
Новела «В житах» - другий твір Григорія Косинки, один із його найулюбленіших. Саме його автор найчастіше читав перед слухачами. Це пройнятий оптимізмом, вихоплений із життя епізод, світлий промінь серед похмурої дійсності. Корній - дезертир, що переховується вже другий рік. Серед природи, де він знаходить короткий відпочинок, немає горя і крові. Дезертир прислухається до «пісні поля», спо стерігає за різнобарв’ям степу, розмовляє із сонцем. Важке існування, сповнене небезпек наче десь далеко, ніщо не віщує лиха. І тільки душа в якомусь чеканні, в передчутті перемін. Кульмінація твору - зустріч героя із «загубленою в житах своєю долею», коханою Уляною. Це реальне життя нагадує про себе. Але Корній «п’яний сьогодні в житах», він ловить коротку мить радості, ловить мить життя, яке, можливо, завтра обірветься. Думаю, що ідея новели - пошук життєвої гармонії, до якої кожен прагне по-своєму.
На мою думку, у творі порушено дві важливі проблеми. Перша - це «муравйовщина» - одна з найбільш кривавих сторінок в історії України. Програми, що впроваджувалися радянською владою, дуже дорого коштували українському народові. «Більшовицька політика - це тюрма для людей», - до такого висновку повинен дійти читач новели. Друга проблема виражена в згаданому в новелі рядку: «Сліпе село лютус, а Україна кров’ю харка». Дійсно, люди часто були «сліпими», бо не бачили чітких орієнтирів, ставали до боротьби стихійно, що призводило до трагічних наслідків. Фінал твору символічний: герой гине в більшовицькій в’язниці, так само вмирає нація, потрапивши в «пастку» поневолювачів. Тривалий час твори Григорія Косинки вважалися «ворожими», оскільки кидали відверті звинувачення радянській системі, утверджували право людини бути Особистістю, а народу - незалежним.
Г. Косинка як художник досяг «своєї сили» в середині 20-х років XX століття. Форма його творів набувала реалістичної «чистоти», а зміст їх, виростаючи з окремих життєвих мотивів, ставав всеохо-плюючим (М. Наєнко). Його новели - «Фавст» (1923) і «Гармонія» (1933) є художніми роздумами Г. Косинки про драматичні випробовування людини й народу в добу післяреволюційного перевороту 1917-го року. Василя Гандзюку (оповідання «Гармонія») було заарештовано і кинуто до муравйовської в’язниці. Василь - несвідома частина українського селянства («… Не гаразд розуміє він, що воно визначає - нація? Справді, якої він нації?»). Проте у в’язниці він починає розуміти жорстокі ази більшовицької ідеології.
В оповіданні «Фавст» Прокіп Конюшина постає як особистість, що увібрала в себе виразно національні-риси. Він мріє про справжню волю для свого народу. Хоч його і заарештували муравйовські карателі, він проголошує: «Пам’ятайте: сотні поляжуть, тисячі натомість стануть до боротьби». Для художньої мови Г. Косинки характерні лаконізм усної оповіді, образні фразеологізми, опертя на ситуації, взяті з народних джерел.
Письменник постає репрезентантом національної стихії, в якій передається найтонший порух душі українця. У нього переважає епічно-драматичне начало з залученням ліричних барв. Разом із смертю Г. Косинки практично урвався в українській прозі художній напрям суто реалістичного, драматичного осмислення життя. Його відродження почнеться через три десятиліття в творчості окремих прозаїків-шістдесятників (насамперед - Григора Тютюнника). Тоді ж буде започатковано й процес поступового повернення в літературу й гідного й чесного імені Григорія Косинки.