Школяр UA

Костенко Ліна

«Поезія — це завжди неповторність…» (за ліричними творами Л. Костенко)

Поетесу називають "королевою української поезії XX століття". Уже перша збірка "Проміння землі" (1957) засвідчила про неабиякий талант письменниці. У доробку поетеси поетичні збірки "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961), "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нев'янучих скульптур" (1987), "Вибране" (1989), драматичні поеми "Сніг у Флоренції", "Дума про трьох братів неазовських", поема-балада "Скіфська одіссея", роман у віршах "Берестечко". За роман у віршах "Маруся Чурай" Ліні Костенко присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка, аза книгу "Інкрустації" (1994), яка вийшла друком за кордоном італійською мовою, - Міжнародну премію Франческо Петрарки. Нагороджена також іншими міжнародними преміями: фундації Антоновичів та імені Олени Теліги. її вірші перекладені багатьма мовами світу.



"Поезія - це завжди неповторність..."
(за ліричними творами Л. Костенко)
...Вірш - одночасно наслідок впливу
світу на поета і засіб впливу поета на світ.

В. Слапчук


Поезія - це завжди політ фантазії, творчої думки, пошук тих засобів мови, що здатні торкнутися струн душі людини. Спробуємо уявити на мить, що література, зокрема - поезія, раптом зникла у небуття. Мабуть, разом із нею зникли б наші почуття, душа народу стала б прозаїчною, буденною.

Митців на Україні, на щастя, було досить для того, щоб утвердити своєрідність нашої літератури серед інших літератур світу, підкреслити тільки їй одній притаманні риси. Але жінка-митець, а зокрема жінка-поет - явище надзвичайно рідкісне не тільки в нашій, а й світовій літературі. Своєрідним феноменом є жінки-поетеси: Леся Українка, Олена Теліга, Ліна Костенко...


Ліна Костенко... Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство, оригінальність, чесність і мудрість. Незалежний розум і гаряче серце ніколи не дозволяли Ліні Костенко відпочивати. Часто вона писала зовсім "не те", чого від неї чекали, обурювала, викликала нищівні блискавки "згори".

Я люблю її творчість за те, що поетеса не обминає гострих, іноді болючих сторін життя. Чорнобиль, відлуння Великої Вітчизняної війни, політика, занепад духовності, відродження рідної мови - ось деякі з актуальних проблем поезій Ліни Костенко. Окреме місце в творчості посідає тема самотньої старості, біль за втраченим минулим. У творі "Українське альфреско" перед нами постає, на перший погляд, ідилічна картина: ніби старовинний малюнок на вологій штукатурці:

Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті...
Але поступово крізь ідилічний сум проступають болючі, навіть трагічні ноти:
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки,
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,

а в них сусідські діти шовковицю їдять.


Поетеса ніби заклинає поглянути навколо: хіба мало навколо нас старих з "останньої в світі казки", що на схилі віку залишилася на самоті.


У часи, коли культура і людяність відійшли на задній план, загубилися на шляхах соціальних революцій, поетеса закликає сучасників: "Люди, будьте взаємно ввічливі!" Вона сумує за втратою людьми відчуття поезії, тиші й дощу, і хоче не загубити віру в творчі сили народу, зберегти історичну пам'ять, пісню, красу мови і землі. Але мені імпонує й те, що Костенко не тільки борець, вона насамперед жінка, тому в творчому доробку поетеси чимало інтимної лірики. Здається, що її поезія звучить, як задушевна лірична пісня під акомпанемент сумної мелодії скрипки:
Недумано, негадано забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань,
де вечір пахне м'ятою, аж холодно джмелю.

А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю!


Читаючи, розумієш, що цей твір - поезія серця, що зливається т з поезією природи.


Мабуть, тільки Ліна Костенко одна з усіх сучасних поетів змогла так по-жіночому ніжно й прекрасно розповісти про кохання:
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним

("Хай буде легко. Дотиком пера").


Кохання ліричної героїні - "тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами". Мені здається, що героїня поезій Костенко - жінка, яку час примусив бути мужньою, але яка й за цих умов не розгубила природної чарівності й краси.

Поет - дзеркало свого часу. Думаю, що сама такою поетесою стала Ліна Костенко. Завжди писала правду, не озираючись ні наліво, ні направо.


Від того дня, коли людина вперше зримувала слово, й до наших днів існує на землі поезія. Вона змушує думати, радіти, сумувати, любити, робить людину Особистістю. Завдання поета - показати красу слова:
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх мусиш вимовити вперше

("Страшні слова, коли вони мовчать").


Наш народ несе з собою у століття велику силу. Ніколи не поблякнуть золоті розсипи творів української поезії:
Все повторялось: і краса, й потворність,
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.

 

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку