Спроба “ста прапорщиків” змінити суспільний лад у Росії обернулася для них трагедією. У “Герої нашого часу” отримали переломлення напружені роздуми письменника про загальні закономірності розвитку людства і про історичні долі Росії. У романі, як і у вірші “Дума”, увагу Лермонтова зосереджено на сучасній автору епосі. В образі Печоріна Лермонтов втілив типові риси, властиві молодому поколінню того часу. За словами самого автора, “це портрет, складений з пороків усього нашого покоління у його розвитку”. Образом свого головного героя автор гостро ставив питання про долю непересічної людської особистості в добу лихоліття, про безвихідь становища в той час кращих молодих людей з дворянства.

Образ Печоріна, зображений у романі Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу», викликав багато суперечностей у читачів, які були сучасниками поета. Неоднозначність образу головного героя і пояснення причини суперечливого його сприйняття висловив сам Лермонтов в передмові до роману: «Чому ж цей характер… не знаходить у вас пощади? Вже не тому, що в ньому більше правди, ніж би ви того бажали? ». Лермонтов показав у Печоріна людей, які виховуються існуючим суспільством, а такі люди не мають у житті конкретної мети, вони непослідовні у своїх діях, розмінюються на різні дрібниці. Роман «Герой нашого часу» складається з декількох, не пов’язаних між собою, частин. У кожній з них описується певний фрагмент життя головного героя.

“Герой нашого часу” - перший в російській прозі лірико-психологічний роман. Ліричний тому, що автор і героя “одна душа, одні й ті ж борошна”. Психологічний тому, що ідейним і сюжетним центром є не події, а особистість людини, її духовне життя. Тому психологічне багатство роману укладено насамперед в образі “героя часу”. Через складність і суперечливість Печоріна Лермонтов утверджує думку про те, що не можна до кінця все пояснити: у житті завжди є високе і таємне, яке глибше слів, ідей. Звідси однією з особливостей композиції є наростання розкриття таємниці. Лермонтов веде читача від вчинків Печоріна (у перших трьох повістях) до їх мотивів (в 4 і 5 повістях), тобто від загадки до розгадки. При цьому ми розуміємо, що таємницею є не вчинки Печоріна, а його внутрішній світ, психологія. Автор використовує принцип хронологічної інверсії (відмова від послідовного зображення). Така розчарована позиція в точності відповідає “розчарованою”, суперечливої особистості людини.