Найбільший внесок у справі перекладів поезій американського митця зробив В. Мисик, переклавши п’ятнадцять його віршів. Він звернувся до творів Лонґфелло на початку 30-х років минулого століття. Результати його праці високо оцінює Н. Куляса: “В. Мисик відходить від копіювання іншомовного синтаксису, фразеології, пише по-українськи, на основі власного життєвого і поетичного досвіду, малюючи задану автором оригіналу картину” [5; с.46].

"Пісня про Гайявату" - найвизначніший і найзнаменитіший твір американського поета Г. В. Лонгфелло. Дія поеми відбувається на південному березі Верхнього озера, в лісах Північної Америки. Автор переносить читача у фантастичний світ вірувань і легенд індіанських племен дакотів, ірокезів, оджибвеїв. У індіанських міфах та переказах часто є образ мудрого вождя, який розуміє мову стихій, навчає читати членів племені не тільки книгу природи, але й дає своєму народові писемність. Головний герой "Пісні про Гайявату" поєднує у собі риси історичної особи, яка жила у XVІ сторіччі, вождя Матабозе та міфологічного персонажа. Він син Місяцевої дочки Венони і Західного вітру. Вождь індіанців - людина сильної волі та великої державної мудрості. Водночас автор наділяє його надприродною, нелюдською силою, яку Гайявата використовує на благо свого народу. Його життя сповнене небезпечних пригод, боротьби зі злими божествами, такими як людожер Атотархо.

Генрі Лонгфелло ще за життя став одним із найпопулярніших поетів у себе на батьківщині. Він був одночасно і поетом, і вченим-філологом. У період формування американської національної культури намагався залучити своїх співвітчизників до художніх надбань Старого Світу, але разом із тим він захоплювався і міфами американських індіанців — корінного населення Північної Америки. Індіанці мали своєрідну і досить високу духовну культуру. У їхньому фольклорі відбивалися прагнення народу до свободи, а мужність, чесність і уміння обстоювати народні інтереси оспівувалися як вищий вияв людської доблесті. У індіанських міфах та переказах ми часто можемо зустріти образ мудрого вождя, який розуміє мову стихій, навчає членів племені читати книгу природи, допомагає їм у полюванні, а також у час війни, незгод і суперечок. Цей вождь часто носив ім'я Гайявата.

1. Г. Лонгфелло — відомий американський поет, мовознавець, етнограф.
2. Дитячі захоплення Г. У. Лонгфелло (історія своєї країни, любов до природи, легенди про індіанців, ставлення білих людей до корінних жителів Америки).
3. Світова слава поета (поема "Пісня про Гайявату").
4. Головний герой твору (історична особа — вождь ірокезів, засновник союзу п'яти племен).
5. Головна мета твору (мир і злагода між індіанцями).
6. Призначення землі та води (земля — для полювання, вода — для рибальства).
7. Заповіт великого вождя (квітку "долі-щастя" можна знайти лише в мирній праці та любові).

Майже у кожного народу є міф про Спасителя - людину, яка прийшла, щоб навчити мудрості та багатьох умінь, конче потрібних людству, щоб не зникнути з лиця Землі. Я читав, що католицькі ченці, що йшли слідами конкістадорів "рятувати душі" поневолених індіанців, були спантеличені цими міфами, такими схожими на біблійні, проте зовсім іншими.
У північних індіанців теж були такі легенди, хоч їхнього героя у кожному племені звали інакше: за тамтешніми звичаями у людини багато імен, її звуть за найбільш відомими на цей час якостями. Назвати наше ім'я - не сказати про людину нічого, назвати індіанське - розповісти майже все.

Учнівський твір По поемі Г. Лонгфелло “Пісня про Гайавате”.

На Американському континенті тисячоріччями жили племена індіанців. Ці червоношкірі збирачі й мисливці досягли в повсякденному житті істотних успіхів. Початок нової цивілізації повинне було докорінно змінити життя європейців. Індіанців необхідно було зберегти, зберегти їхні цивільні підвалини, неповторне мистецтво й мова. Але європейці вибрали шлях тотального знищення корінного населення обох Америка. Уже на початку нової історії людства англійці й французи почали послідовно й завзято витісняти індіанців з рідних місць. Доля червоношкірих була вирішена раз і назавжди. У середині XIX століття американський поет-романтик Генрі Лонгфелло досконально вивчив життя індіанців, їхні самобутні традиції, звичаї, їхнє міфологічне подання про побудову миру. Поступово в Лонгфелло зародилася ідея скласти поему, що: розповіла б про зникаючий народ - індіанцях. Поема “Пісня про Гайавате” зробила ім’я її автора безсмертним.

Ця поема принесла авторовi, Генрi Лонгфелло, свiтову славу. Вiн написав iї пiсля поїздки до Європи, де ознайомився iз фiнським епосом «Калевала». Центральний образ поеми - вождь племенi оджибуеїв, благородний i мудрий Гайавата. Нащадок Мiсяця i син Захiдного вiтру, Гайавата мав здатнiсть спiлкуватися не тiльки з людьми, але й iз силами природи. Вiн став достойним вождем племенi тому, що завжди дотримувався заповiту Владики Життя, Гiтчi-Манiто, якого обоготворяли iндiанцi. Гiтчi-Манiто закликав покiнчити з кровопролиттям, забути звичай кривавої помсти, мирно працювати i жити:

Фольклорно-міфологічна основа “Пісні про Гайавату” Г. Лонґфелло єднає її з багатьма віддаленими з погляду літературної взаємодії українськими творами. Хвиля захоплення фольклором набуває міжнаціонального характеру у другій половині XIX - на початку XX століття, і це дає змогу встановити паралелі, провести аналогії, знайти типологічно схожі риси і розбіжності. Прикметно те, що майже одночасно з “Лісовою піснею” з’явилися такі першокласні літературні здобутки, як повість ‘Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського, драматичний етюд “Над Дніпром” Олександра Олеся, “Казка старого млина” Спиридона Черкасенка, де знаходимо міфо-логізацію первісного побуту та первісних культів. Поганський міф, зацікавленість дохристянським світом, виражені у цих творах, свідчать про самобутність явища, насамперед на рівні світогляду, філософії, міфопоетики.

Учнівський твір за поемою Генрі Лонгфелло «Пісня про Гайавату». Мабуть, важко зустріти людину, яка б не захоплювалася романтичними пригодами індіанців. Це були люди із розвиненим почуттям людської гідності, вони вміли цінувати справжню дружбу, прагнули до щастя… Генрі Лонгфелло не один рік вивчав життя цього народу, його самобутні звичаї, традиції, міфологічні уявлення про побудову світу. Поступово у відомого американського поета-романтика, перекладача виник великий задум - створити поему, яка розповіла б про цей талановитий індіанський народ. У центрі твору - людина «дивного походження», божий посланець, який мав навчити американських індіанців займатися мирними ремеслами, допомогти розчистити їхні річки, ліси, рибальські місця. Цей посланець мав також допомогти їм припинити ворожнечу, війни в ім’я мирної праці на щедрій землі, якої вистачить усім, аби тільки люди зуміли розумно влаштувати своє життя. У різних індіанських племен він був відомий під різними іменами. Найбільш поширене - Гайавата, що означає - пророк, учитель.