Ти назавжди у відповіді за ті, кого приручив

Твір по казці Антуана де Сент-Екзюпері “Маленький принц”. Антуан де Сент-Екзюпері не писав спеціально для дітей. І взагалі, за професією він був не письменником, а чудовим льотчиком. Однак його прекрасні добутки, такі як “Нічний політ”, “Планета людей”, “Військовий льотчик”, і, звичайно ж, “Маленький принц”, поза всяким сумнівом, належать до кращого, що було написано у Франції в XX столітті. В “Маленькому принці” Сент-Екзюпері звертається рівною мірою до усім - маленьким і більшим, - хто хоче задуматися над життям і спробувати зрозуміти, що ж у ній має теперішню цінність. От чому цю казку, у якій письменник вертається до своїх улюблених думок, але виражає їх по-новому, тобто образно й узагальнено, прийнято називати філософською. Виявляється, і про дуже серйозні й глибокі речі можна говорити зовсім просто й зрозуміло, особливо, якщо мати почуття гумору.



“Намалюєш удава, що проглотили слона, а дорослі говорять - капелюх”, - журиться автор “Маленького принца”, розповідаючи, чому, замість того, щоб стати художником, як він хотів, йому довелося вибрати іншу професію - він навчився водити літаки. - “Дорослим завжди все потрібно пояснювати… Я вже не говорив з ними ні про удавів, ні про джунглі, ні про зірки… Я говорив з ними про грі в бридж; і про гольф, про політика й про краватки… Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що в тебе новий друг, вони ніколи не запитають про самому головний: “Який у нього голос? У які ігри він любить грати? Чи ловить він метеликів?” Вони запитують: “Скільки йому років? Скільки в нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його  батько?”

Саме собою зрозуміло, що, озиваючись так про дорослий, Сент-Екзюпері має на увазі не всіх дорослих, а тільки тих, хто забув, що колись були дітьми, тих, хто називає себе “серйозними людьми”, тих, хто увесь час складає цифри, як “людина з багряною особою”, жодного разу за все своє життя не понюхало квітки, жодного разу не подивився на зірку й ніколи нікого не любив, тих, хто подібно одному королеві, думає, що керує цілої вселеної, тих, хто живе нудно, одноманітно й, по суті, нещасливо.

Маленький принц - це “забавний чоловічок, що, як потім з’ясовується, з дуже маленької лланетки. Такий маленької, що, пересуваючи стілець, там можна було в будь-яку годину любуватися заходом, а разросшиеся баобаби могли неї розірвати на частині своїми коріннями. Маленький принц, як гарний, розумний хазяїн своєї планети, висапував баобаби, прочищав вулкани й доглядав за улюбленою красунею-трояндою. Але вона кривдила його колкостями й капризами, він страждав і одного чудового дня вирішив піти. На всіх планетах, на яких Маленький принц попадав під час своїх мандрівок, він і справді почував себе інопланетянином (уже не в буквальному, а в переносному значенні), настільки незрозумілим, безглуздим і просто нудним здавалося йому там усе, що він бачив. Він побував у короля, що віддавав лише ті веління, які не могли не виконуватися; у людини, що хотів, щоб всі його почитали, хвалили, без кінця повторюючи, що він гарніше, ошатніше, богаче й розумніше всіх, хоча він був єдиним мешканцем цієї планети; у ліхтарника, що тільки й робив, що гасив і запалював ліхтар, виконуючи угоду, що давним-давно втратив усякий зміст; у вченого, що уткнулся в книги,  а навколо себе нічого не бачив, та й пс хотів бачити… І Маленький принц не переставав дивуватися, якими дивними речами зайняті всі ці люди! А його простодушні, наївні питання ще більше обнажа-ли їхню сліпоту, марнославство, егоїзм, жадібність, байдужість… Дивлячись на мир очами Маленького принца, ми розуміємо, що засуджує Сент-Екзюпері, що він ненавидить, і не можемо не  розділяти   його  почуття.

 

Але адже в цій казці головне не ненависть, а любов, і, хоча вона написана в жартівливо-іронічному тоні, зміст її не в тім, щоб висміювати й викривати. У пустелі Сахарі, але разом з тим і в пустелі сучасного миру, серед “серйозних ділових людей”, Маленький принц нескінченно самотній. Недарма говорять: самотній, як у пустелі! “Я шукаю друзів”, -говорить він Лисові. А Лис відповідає: “Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене”, - і пояснює: “Приручити - означає прив’язати до себе… Ти для мене поки всього лише маленький хлопчик, точно такий же, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібний. І я тобі не потрібний. Для тебе я всього тільки лисиця, точно така ж, як сто тисяч інших лисиць. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світлі. І я буду для тебе один у цілому світлі”. Маленький принц розуміє слова мудрого Лиса: “Є одна троянда… напевно, вона мене приручила…” “Приручити” мовою Сент-Екзюпері значить сильно прив’язатися до кого, випробовувати до іншої істоти ніжність, любов, почуття відповідальності за його долю. Але разом з тим це означає розширити рамки свого миру, побачити й відчути те, що колись, було недоступно. Приручений Лис, наприклад, стає зовсім іншим, чим був до цього. Колись для нього існували тільки мисливці й кури, переслідувачі й переслідувані. І тоді він на все дивився з погляду своєї користі й був сліпий до безкорисливої краси. Колосящееся-поле, скажемо, залишало його зовсім байдужим, оскільки хліб його не цікавив. Але коли його приручив Маленький принц, золоті колосся пшениці стали йому нагадувати золотаву копицю волось друга, і він полюбив їхній шелест на вітрі. Точно так же для оповідача оживають зірки, і він чує в небі дзенькіт срібних дзвіночків, що нагадує йому сміх Маленького принца. Коли ми когось приручили, ми почуваємо себе відразу богатыми - стільки нових вражень і переживань! - тому що всі, рішуче всі навколо нагадує про улюбленому, прирученому нами істоті і є “подарунком серця”, як та вода з колодязя, що “народилася з довгого шляху під зірками, зі скрипу ворота, із зусиль моїх рук”, щоб угамувати спрагу Маленького принца.



“Серйозні, ділові люди” не одержують таких подарунків. Так вони були б і нездатні їх оцінити. Тому Маленькому принцові стає ясно, що їхня могутність і багатство лише гадані, насправді ж вони неспроможні й злиденні. Адже він тепер знає, що твоїм стає тільки те, чому ти віддавав всю свою душу. Саме в цьому й полягає різниця між трояндою, що він залишив на своїй планеті, і тими трояндами, які він знайшов на землі. “Ви гарні, але порожні, - говорить їм Маленький принц. - Заради вас не захочеться вмерти. Звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою троянду, скаже, що вона точно така ж, як ви. Але мені вона дорожче всіх вас. Адже її, а не вас я поливав щодня. Її, а не вас покривал скляним ковпаком. Її загороджував ширмою, оберігаючи від вітру…   Вона -  моя…  Я  відповідаю  за мою  троянду”.



Так, Маленький принц не зрячи повторював слова Лиса, щоб їх краще запам’ятати: “…ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив”. Слова ці й справді варто запам’ятати. Запам’ятати серцем. Адже в цьому й полягає секрет, що Лис дарує на прощання Маленькому принцові: “Зірко одне лише серце”.

 

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.