Селяни - беззахисні жертви поміщиків. Вони терплять багато несправедливостей, але, скаржитися їм нікому. «Високо бог, далеко цар», - говорить Мотрону Тимофіївні старий Савелій. Цар, який тримав у своїх руках державну владу, не захисник народу. Царська влада представляється селянинові у вигляді двох страшних лих - поборів і рекрутчини, що залишала сім’ю без годувальника. Сам цар не з’являється в поемі, зате народові добре відомі царські слуги: чиновники, поліцейські, військові начальники. У розділі «Щасливі» розповідається про продажність под’ячих, про государевому надісланому, втихомирювати бунт селян у селі Правець повіту Недиханьева Переляканий губернії, у розділі «Демушка» - про «неправедних суддів», для яких селянське горе - випадок поживитися:

Н. А. Некрасов став першим поетом, «ліру присвятив народу своєму», який оспівав у своїх творах народні страждання, «поставив на вигляд Росії образи її годувальників». Некрасов творив у той час, коли в житті народу наступив особливо важкий період: у п’ятдесяті роки настала криза самодержавно-кріпосницької системи, свавілля поміщиків і страждання народу досягли свого апогею. Однак і після скасування кріпосного права життя селян не покращилася: дарована народу свобода змушувала їх йти в місто на заробітки, де чекали злидні, голод і все той же непосильна праця. Некрасов не міг спокійно дивитися на муки, що випали на долю селян, залишатися байдужим до долі народу, тому народна тема стала найважливішою у творчості поета. Вона представлена в творах Некрасова в усьому її різноманітті. Нерідко загальне в селянського життя поет зображує через індивідуальне. Долі некрасовські героїв різні, але кожна сповнена гіркоти й трагізму. Так, поет оповідає про «Огородник лихом», «що погубила свій вік за дворянську дочка». Герой вірша виявляє надзвичайне благородство і силу духу, коли, спійманий біля її «Горенки», він вирішив не накликати на «дівчину-красу» ганьба і прийняв за цей «залізний убір на ноги». Інший герой, візник Ванюха, «хлопець рудий», повісився, коли зрозумів, - що купець залишив у нього в санях срібло і «він, Ваня, став би багатий», але «господь справедливий поплутав жартома …». Купець щасливий вчасно згадав про гроші, а у Вані, який звик жити в бідності, «скаламутився розум» при вигляді срібла, володарем якого він міг би стати.

Н. А. Некрасов відноситься до числа тих російських поетів, які всією своєю творчістю як би вели суперечку з попередньою літературною традицією і в той же час самі створювали традицію нову, що характеризує той час, в яке вони творили. М. О. Некрасов повністю переосмислює подання про поезію, про роль поета у житті суспільства. Але для того щоб сперечатися з традицією, треба було встановити з нею зв’язок. А тому цілий ряд віршів Н. А. Некрасова носять явно полемічний характер. Таким стає і одне з кращих, на мій погляд, віршів поета - «Елегія».

Вірш «Елегія» було написано в 1874 році і стало відповіддю Н. А. Некрасова на висловлювання на адресу поета багатьох критиків.

Образи захисників народних в поемі Некрасова «Кому на Русі жити добре»
На мій погляд, твір «Кому на Руси жить хорошо» можна назвати «народною книгою», в якій описується нелегке життя селянина. Микола Олексійович Некрасов був одним з перших російських поетів, який серйозно займався проблемою селянського життя. До створення поеми Некрасов приступив у 1863 році і працював над нею до останніх днів свого життя. Це одне із самих значних творів у його житті. Але поема так і не була закінчена. Питання, на яке повинні були отримати відповідь мандрівники, навіть на сьогоднішній день залишається актуальним. Навіть у незавершеному вигляді поема являє собою великий твір. Вона широко охоплює події народного життя, в ній піднімаються головні питання того часу. Поема відображає селянські радощі й прикрощі, а головне - надію на краще.