Мабуть, скільки існує на світі любов, стільки люди намагаються знайти слова, щоб висловити свої почуття про те, "що движить сонце і світила".

Одним із неперевершених зразків любовної лірики є сонети великого італійського поета Відродження Франческо Петрарки. Майже сім століть відділяють нас від його збірки з такою звучною назвою "Канцоньєре". Але через віки бентежить нашу уяву це незвичайне кохання. Предмет закоханості, ні, обожнювання поета — заміжня жінка, вони бачаться випадково, здалеку — на вулиці, у храмі. Мабуть, вони не перекинулися й словом. Мабуть, вона й не знає про його кохання. Мабуть, вона, мати одинадцяти дітей, рано змарніла, але для нього була прекраснішою:

I. Франческо Петрарка — перший письменник епохи Відродження (формування нової національної культури, новий тип відносин людини і суспільства).

II. Європейський гуманізм та світська культура в творчості поета (прийняття духовного сану дозволило йому входити в різні суспільні кола і бачити життя різних верств).

Проминають роки, спливають століття, але таємниця кохання залишається вічною й незбагненною. Вона завжди хвилюватиме, мучитиме людей, вимагаючи свого глибокого осмислення.

Це почуття описували поети всіх віків. Поети майбутнього теж не обминуть цієї теми. Серед тих, натхненних співців кохання, вирізняється геніальний італійський поет епохи Ренесансу Франческо Петрарка.

Найнеоднозначнішою постаттю Ренесансу, принаймні для мене, є Франческо Петрарка. Його ім'я — одне з тих, яке називають одразу ж, не замислюючись ані на мить, коли постає питання про літературу італійського Відродження. З нього зробили культ, його поезія стала взірцем, який сформував усю ліричну традицію Італії. Та виникає питання, чи всі, хто курив йому фіміам, дійсно розуміли його та його ідеї, принципи, переконання?

Питання риторичне, але те, що відповідь ми навряд чи знайдемо, ще не привід не роздумувати над ним.

Кохання — найсвітліше людське почуття, що робить життя наповненим і зміс­товним. Воно надихає закоханих на благородні подвиги, на створення шедеврів мистецтва, витончені вірші.

Італійський поет Ф. Петрарка одного весняного дня зустрів у церкві Св. Клари в Авіньйоні прекрасну незнайомку. Лаура, так звали цю вродливу жінку, полонила душу і серце поета. Він покохав її й оспівував свою Лауру протягом двадцяти одного року за її життя та ще десять років після смерті коханої. Вірші, присвячені коханню до Лаури, склали збірку «Канцоньєре» («Книга пісень»). Цю збірку на­зивають ліричною сповіддю Петрарки, бо в ній він відверто розповів світові про те, що відбувалося в його душі.

Твір за «Книгою пісень» Франческо Петрарки. Минають роки, пролітають століття, а таїна кохання, вічна й незбагненна, завжди хвилюватиме, мучитиме й вимагатиме свого осмислення. Скільки поетів оспівували це почуття, а скільки ще будуть оспівувати! Серед тих, хто вже закінчив земний шлях, залишивши нащадкам свій творчий доробок, вирізняється видатний італійський поет епохи Відродження Франческо Петрарка.

Саме йому належить найпоетичніша і найщиріша лірична сповідь про своє кохання, яке він проніс через усе своє життя. Як не любов, то що це бути може? А як любов, то що таке вона?

Учнівський твір По ліриці Ф. Петрарки. Ідуть року, проходять сторіччя, але вічна таємниця любові залишається незбагненної. Вона завжди буде хвилювати й мучити людей, вимагаючи глибокого її осмислення. Це почуття описували поети різних країн. Поети майбутнього також не обійдуть цієї теми. Серед захоплених співаків любові виділяється великий італійський поет епохи Ренесансу Франческо Петрарка. Йому належить сама щира поетична лірична сповідь про любов, пронесеної через все життя: Благословенний день, місяць, літо, година И мить, коли мій погляд ті очі зустрів! Благословенний той край, і діл той світлий, Де бранцем я став прекрасних очей! Уже більше шістисот років шанувальники сонетів Петрарки намагаються розгадати його високу поетичність почуттів, які були звернені до земної жінки - Лаурі. Дотепер практично нічого не відомо про теперішню Лауру, що надихала поета на створення чудових віршів. Можна сказати, що Лаура майже легенда.

Вершиною розвитку італійського класичного сонета є творчість Франческо Петрарки (1304—1374). Поет канонізував класичну форму сонета, який дістав назву петрарківського або італійського. У ньому перші вісім рядків (октава) римуються за схемою аААа аААа, а останні шість (секстет) — за схемою вгдд вгд або вгв гвг чи будьякою їх модифікацією. Петрарці належить збірка “Канцон’єре” (”Книга пісень”), італомовний твір, який складається з двох частин: “На життя донни Лаури” (17 сонетів) та “На смерть донни Лаури” (90 сонетів). Красу Лаури (у перекладі — золоте волося, лавр, приємний подих) Петрарка порівнював із зірками, перлами та квітами. Образ Лаури, який пройшов крізь віки, нагадує красою Мадонну.

Як дивно усвідомлювати, що кожна епоха не була величною сама по собі. Цю велич створювали люди. І саме їх внесок в історію і складав епоху. А людям, малим чи великим, властиво в чомусь помилятися, в чомусь переконуватися.Тільки так з'являються нетрадиційні рішення, тільки так вершаться великі справи. Мабуть, по-іншому не буває. Адже світ гармонії одночасно є і світом протиріч. І цей світ накладає свій відбиток на людину, проте кожне століття має своїх геніїв, іноді їх імена залишаються в забутті, а іноді зоряно сяють на небосхилі ще багатьом і багатьом поколінням. Таким є ім'я Франческо Петрарки, який вважається першим письменником епохи Відродження.