Школяр UA

Петрарка

«Книга пісень» — інтимна сповідь Ф. Петрарии

Кохання — найсвітліше людське почуття, що робить життя наповненим і зміс­товним. Воно надихає закоханих на благородні подвиги, на створення шедеврів мистецтва, витончені вірші.

Італійський поет Ф. Петрарка одного весняного дня зустрів у церкві Св. Клари в Авіньйоні прекрасну незнайомку. Лаура, так звали цю вродливу жінку, полонила душу і серце поета. Він покохав її й оспівував свою Лауру протягом двадцяти одного року за її життя та ще десять років після смерті коханої. Вірші, присвячені коханню до Лаури, склали збірку «Канцоньєре» («Книга пісень»). Цю збірку на­зивають ліричною сповіддю Петрарки, бо в ній він відверто розповів світові про те, що відбувалося в його душі.



Лаура не відповіла поетові взаємністю. Та його почуття не стає від цього менш палким. Петрарка благословляє долю за той день і час, коли він зустрів кохану:

Благословенні будьте, день і рік, і мить, і місяць, і місця урочі, ' Де спостеріг я ті сяйливі очі, Що зав'язали світ мені навік!

На схилі віку Петрарка сказав, що кохання до Лаури було для нього провідною зорею. Думки про неї надихали поета на найкращі творчі звершення. Поет вдячний своїй коханій за глибину своїх переживань, за натхнення, яким обдару­вала Лаура його:

 

Благословенні будьте, серця рани, І вимовлене пошепки ім'я Моєї донни?— ніжне і кохане. І ці сторінки, де про неї я Писав, творивши славу, що не в'яне, — Й ти, неподільна радосте моя!

Любов до земної жінки не тільки наповнює душу поета, а й змінює ставлення закоханого до навколишнього світу. Він стає поетові набагато милішим і прекрас­нішим через те, що на цій землі живе його люба Лаура:

О краю мій, о ріки голубі. Ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі, Прекрасні ви в своєму, непорочні!

і цей же світ перестає радувати Петрарку, коли із нього пішла кохана:

Ні зір ясних мандрівні каравани, Ні стрімкощоглі на морях човни, Ні рицарі звитяжної війни. Ні олені стрункі серед поляни... — Ніщо поваби серцю не несе, Бо згасло сонце і померкло все. Разом із ним засипане землею.

Ліричний герой «Книги пісень» любить і страждає, переходить від надії до від­чаю, від щастя до горя. Він невтомно аналізує свій складний душевний стан і спо­відується у своїх почуттях.

На могильній плиті Петрарки викарбувано епітафію: «Тут його немає, шукайте його серед живих, серед тих, хто шанує його ім'я». І поет справді серед живих. Глибока змістом, витончена формою, лірика Петрарки і досі чарує шанувальників поезії. А закохані і сьогодні знаходять у його сонетах відгук своїх почуттів.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку