Перша збірка «Вечір» 1912 року зробила відомим ім’я Анни Ахматової. Характеризуючи особливість її поезії, Кузьмин писав у передмові до збірки про те, що вона має здібність «понимать любые вещи… в их непонятной связи с переживаемыми минутами». Саме звичайні речі свідчать про стан ліричної героїні більше, ніж довгі монологи. її ліричне «я» проступає через тонкість сприйняття світу. Вже у ранніх віршах Ахматової читач побачив цікаву особливість: її короткі вірші схожі на цілий роман, який вміщує історію стосунків, сюжети почуттів і незмінну нерозділеність почуттів. Це поезія «незустрічі». Зміст життя героїнь Ахматової — кохання в усіх відтінках і проявах — від передчуття кохання, чекання любові до «страсти, раскаленной добела».

Ганна Ахматова – поет, що прийшов у літературу в першому десятилітті нового, XX століття й світ, що покинув, коли XX століття перевалило далеко за шістдесят. Найближчою аналогією, що виникла вже в перших її критиків, виявилася давньогрецька співачка любові Сапфо: росіянці Сапфо часто називали молоду Ахматову. Дитинство поетеси пройшло в Царському Селі (там вона вчилася в гімназії), канікули проводила в Криму, коло моря, про що напише у своїх юнацьких віршах і в першій поемі «У самого моря».

Чим живе людина? Напевне, любов’ю. Любов’ю до людей, вірою в майбутнє, надією на краще. Можливо, саме тому, що всі ці супутники любові Анна Ахматова завжди несла в своєму серці, вона і прожила довге життя, людське і творче. Ця чудова талановита жінка донесла до нас літературні досягнення своєї епохи, що постала на перетині двох століть. Тому поетеса увібрала у свою творчість і розвинула надбання і своїх попередників, і своїх сучасників. І нинішнє покоління захоплюється творчістю Анни Ахматової, її вірші дійшли до серця кожного читача.
«Есть три эпохи у воспоминаний»,— сказала Ахматова в одному з віршів. Можливо, це випадковість, але і доля її теж розподіляється на три періоди.
Перший — юний, початковий позначився «Вечором», «Чітками», «Білою зграєю» — творами, такими близькими до надбань поетичної класики XIX століття.

У літературу молода Ахматова увійшла як інтимно-психологічний поет, що може не просто розповісти про найсповідальніше, але й дати можливість читачеві пережити разом із нею ці почуття. Пізня поезія поетеси зберігає цю рису, але наповнюється новим змістом, усвідомленням тісного зв’язку своєї долі з долею народу, своєї відповідальності перед історією і культурою за все, що відбувається у країні. Це виявилось у поемі «Реквієм».
За жанром поему можна визначити як ліро-епічну, бо в ній особиста трагедія усвідомлюється як трагедія всенародна, а всенародна — як особиста.

У листі Мандельштама до Тинянову є слова: «От уже чверть століття, як я, заважаючи важливе із дрібницями, напливаю на російську поезію, але незабаром вірші мої зіллються з нею, дещо змінивши в її будові й складі». Нічого не скажеш - усе здійснилося, усе збулося. Немов алмаз на склі, немов різцем по камені мандельштамовское слово перебороло матерію часу й стало культурою. Про себе Мандельштам говорив так: «Ми - смисловики». Його вірші щільні й тягучі, і зір втрачає опору серед очманілих образів. Хочеться читати, а не розуміти. Хочеться вірити в чистоту поетичного мислення й безглуздість слова

У ранній ліриці (1908-4916) О. Э. Мандельштама основна тема - відчуття самітності незрілої психіки в період дорослішання. І никну, ніким не замічений, У холодний і топкий притулок... Життя рівняється з «виром», «злим і грузлим». Переважає настрій неясної туги, «невимовного суму». Але головним мотивом стає пошук цілісності, життєвості, бажання осягнути «усього живого не непорули связь, що,». «Солодкі ліки» - радості буття:

Епохи одна від іншої відрізняються в часі, як країни в просторі, і коли мова йде про нашім "срібному столітті", ми уявляємо собі якесь яскраве, динамічне, порівняно благополучний час зі своїм особливим ликом, що різко відрізняється від того, що було до й що наступило після. Епоха "срібного століття" простирається між часом Олександра III і 1917 роком

Протягом "срібного століття" у нашій літературі виявили себе чотири покоління поетів: бальмонтовское ( щонародилися в 60-е й початку 70-х років XIX століття), блоковское ( щонародилися біля 1880-го), гумилевское ( щонародилися близько 1886 р.), і, нарешті, покоління, що народилося в дев'яності роки: Г. Адамович, М. Цветаева, С. Єсенін, В. Маяковський, О. Мандельштам і інші

Пошук відповіді на питання, винесене в епіграф твору, проходить через всю багатогранну творчість поета і його нелегку долю. Осип Мандельштам виявив великий талант і майстерність у багатьох літературних жанрах. Він і поет, і прозаїк, нарисовець, есеїст, перекладач, літературний критик… Але насамперед Мандельштам - це поет. Ліричне сприйняття світу у його творчості переважало над іншим. Тому найбільш популярна його лірика. Ім’я Мандельштама стає відомо у 1910 році, коли в журналі «Аполлон» публікуються його перші вірші. Причому Мандельштам відразу ж входить до числа найбільш популярних поетів. Разом з Миколою Гумільовим і Ганною Ахматової він став засновником нового напрямку - акмеїзму. У творчості Мандельштама можна умовно виділити три періоди. Перший період - це 1908-1916 роки. Вже у ранніх віршах поета відчувається інтелектуальна зрілість і тонкий опис юнацької психології. Важка адаптація до життя, відчуття самітності в роки дорослішання, перепади настрою, так властиві цьому віку, добре передані у наступному вірші:

Перший свій поетичний збірник, що вийшов в 1913 році, Мандельштам назвав «Камінь»; і складався він 23 віршів. Але визнання до поета прийшло з виходом другого видання «Каменю» в 1916 році, у якому вже було включено 67 віршів. Про книгу в більшості захоплено писали багато рецензентів, відзначаючи «ю велирное майстерність», «карбованість рядків», «бездоганність форми», «отточенность вірша», «безсумнівне почуття краси». Були, щоправда, і докори в холодності, перевазі думки, сухої безстрасності. Так, цей збірник відзначається особливою врочистістю, готичної архитектурностью рядків, що йде від захоплення поетом епохою класицизму й Древнім Римом.