«Козак» у перекладі з тюркської означає «вільний чоловік», «неустрашимий вояк». Козаки безстрашно охороняли наші землі від турків і татар, боронили Україну від ворожих переслідувань, хотіли, щоб народ наш мав свою державу і свободу. Були часи, коли польська шляхта панувала в Україні, впроваджувала порядки, які були тоді у Польщі та Європі. Важко було усім жителям українським, бо найбільші права і привілеї мала польська шляхта: вона мала багато земель, окремий суд, сплачувала малі податки. Польське духовенство також мало усякі права і привілеї. Найгірше жилося селянам, або «хлопам», як їх тоді називали. Вони не мали жодних прав, не мали свободи, мусили працювати на панщині, та ще й були биті за будь-яку провину. Але як же народ оборонявся? Прості люди втікали до Запорозької Січі.
1635 року гетьман Конецпольський хотів ослабити силу Запорозької Січі і тому над Дніпром вибудував твердиню Кодак. А на ній стояли охоронці, які не пускали запорожців з Січі в Україну і нікого з України на Січ. Цього часу кошовим отаманом став хоробрий Іван Сулима, який воював із турками на Чорному морі і навіть перепливав Середземне море аж до Риму. Почувши про Кодак, він повернувся із походу, зібрав велике військо козацьке, напав на твердиню і зруйнував її. Тоді польська шляхта на чолі з Конецпольським зібрала близько двох тисяч реєстрових козаків, які підступом узяли Січ, повбивали вірних козаків-за-порожців, а Судиму зв’язали й віддали полякам. Сулиму було страчено у Варшаві 1637 року.
Коли кошового отамана зрадили і вирішили стратити, Іван Сулима не боявся смерті, не благав пощади: «Не страхався смерті славний козак, але нудьга, мов гадюка, обмотала йому серце…» Мав надію герой на те, що колись розбрат між українцями закінчиться, забудеться зрада, настане мир у славній Україні. І вже за дванадцять років козаки повстали за свою волю, за свої права, за правду, якої так довго не могли знайти. Історія завжди пам’ятатиме своїх славних сипів!