«Козак» у перекладі з тюркської означає «вільний чоловік», «неустрашимий вояк». Козаки безстрашно охороняли наші землі від турків і татар, боронили Україну від ворожих переслідувань, хотіли, щоб народ наш мав свою державу і свободу. Були часи, коли польська шляхта панувала в Україні, впроваджувала порядки, які були тоді у Польщі та Європі. Важко було усім жителям українським, бо найбільші права і привілеї мала польська шляхта: вона мала багато земель, окремий суд, сплачувала малі податки. Польське духовенство також мало усякі права і привілеї. Найгірше жилося селянам, або «хлопам», як їх тоді називали. Вони не мали жодних прав, не мали свободи, мусили працювати на панщині, та ще й були биті за будь-яку провину. Але як же народ оборонявся? Прості люди втікали до Запорозької Січі.

1635 року гетьман Конецпольський хотів ослабити силу Запорозької Січі і тому над Дніпром вибудував твердиню Кодак. А на ній стояли охоронці, які не пускали запорожців з Січі в Україну і нікого з України на Січ. Цього часу кошовим отаманом став хоробрий Іван Сулима, який воював із турками на Чорному морі і навіть перепливав Середземне море аж до Риму. Почувши про Кодак, він повернувся із походу, зібрав велике військо козацьке, напав на твердиню і зруйнував її. Тоді польська шляхта на чолі з Конецпольським зібрала близько двох тисяч реєстрових козаків, які підступом узяли Січ, повбивали вірних козаків-за-порожців, а Судиму зв’язали й віддали полякам. Сулиму було страчено у Варшаві 1637 року.

Андріан Кащенко дуже часто звертався до історичної тематики, уважно вивчав старі документи, які свідчили про героїчне минуле нашої України. Тема Запорозької Січі хвилювала автора дуже давно: славнозвісні гетьмани, отамани проходять перед нашими очима в його нарисах, повістях, оповіданнях. Одним із таких творів є оповідання «Над Кодацьким порогом». Саме в ньому автор знайомить нас із легендарним Іваном Судимою, який боровся за свою Україну, виступав проти польського ярма. Письменник зміг цікаво описати події того часу. Детально зобразив зовнішність козацького ватажка: «Засмолене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям…» Козаки поважали свого товариша за хоробрість, мужність, уміння домагатися правди попри все. Іван Сулима зображений справжнім патріотом, рідним сином неньки України, який ніколи нікому не дасть скривдити її. Воював мужньо сам, умів повести за собою в бій інших: «Підемо за мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!»

Коли кошового отамана зрадили і вирішили стратити, Іван Сулима не боявся смерті, не благав пощади: «Не страхався смерті славний козак, але нудьга, мов гадюка, обмотала йому серце…» Мав надію герой на те, що колись розбрат між українцями закінчиться, забудеться зрада, настане мир у славній Україні. І вже за дванадцять років козаки повстали за свою волю, за свої права, за правду, якої так довго не могли знайти. Історія завжди пам’ятатиме своїх славних сипів!