Закінчувалося насичене важливими подіями, але відносно спокійне XIX сторіччя. Немов у передчутті майбутніх історичних ураганів, людство переживало соціальні трагедії й морально-етичні перевороти. Уже ніщо не могло врятувати суспільство від невідворотних змін, але людина повинен був устояти, не втратити почуття власного достоїнства, не зігнутися під життєвими безладдям. Але чи взагалі можливий захист від долі, що коштує вже на порозі й стукає у двері? Над цим і іншим питаннями став замислюватися норвезький драматург Генрік Ібсен. Цій людині призначено було стати останнім представником старої театральної системи. Глядачі драм бачили в них зародження нової, сучасної драми, що принесло успіх їхньому авторові. Наприклад, у Росії, на рубежі що йде й прийдешнього сторіччя, Ібсен був дуже популярним драматургом. У Московському Художньому театрі трупа Віри поставила цілий ряд його драм.
Торвальд навіть збирається відсторонити Нору від виховання дітей. Ситуація дозволяється досить просто: зрозумівши, що надійшов зовсім непорядно, Крогстад відмовляється від своїх домагань, говорячи, що ніщо не загрожує Норі й Торвальду. Торвальд щасливий, однак Нора вже не та. Жінка зрозуміла, що, бажаючи сімейного щастя, вона пішла на цей злочин, а в результаті втратила почуття власного достоїнства. У руках чоловіка вона стала улюбленою іграшкою. Будинок, побудований на неправді й обмані, не може бути теперішнім будинком: немов іграшковий будиночок, він руйнується після першого настання злої долі. Нора збирається піти з будинку. На питання стурбованого Торвальда, чи повернеться вона, звучить рішуча відповідь: “Для цього повинне відбутися чудо із чудес, щоб спільне життя по-справжньому стало шлюбом”. Торвальд намагається удержати Нору, нагадуючи їй про так званій “обов’язок перед чоловіком і дітьми”. У відповідь він чує те, що зовсім не очікував почути: Нора відповідає, що вона не тільки мати сімейства, але “насамперед людина, такий же, як і ти, - або, принаймні, повинна стати людиною”. Своєю драмою “Ляльковий будинок” Генрік Ібсен розкрив глибоку невідповідність між благопристойної видимістю й внутрішньою порочністю зображуваної дійсності, виразив протест проти всієї системи суспільних установлень, вимагаючи максимальної емансипації жінки.