Твір за однойменним романом Мігеля де Сервантеса Сааведри. Розквіт іспанського Ренесансу в літературі позначився поширенням лицарських романів, у яких зображувались надзвичайні пригоди їхніх героїв. Сервантес не сприймав уславлення віджилих ідеалів і написав веселу пародію-са-тиру, назвавши її «Премудрий гідальго дон Кіхот з Ламанчі». Герой роману - збіднілий провінційний гідальго дон Алонсо Кіхана, з тих, що «мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна». На дозвіллі він читає лицарські романи з таким захватом, що забуває про все на світі. Господарство він занедбав, а від постійного читання «збожеволів він… і вроїлась йому думка стати мандрованим лицарем», блукати світами кінно й оружно, шукати пригод і робити все те, що, як він читав, робили мандровані лицарі. На вигляд Алонсо Кіхані було років п’ятдесят, статури був міцної, із себе худий, «з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні».

Мета Дон Кіхота, як назвав себе герой роману, прекрасна - захищати всіх бідних, знедолених. Але він зовсім позбавлений реального уявлення про навколишній світ, тому його вчинки не досягають мети і викликають сміх. Дон Кіхот мужньо вступив у боротьбу з вітряками, у яких побачив лихих велетнів. Із сумом він каже своєму зброєносцеві Санчо Пансі, що «то мудрий Фрестон навмисне перетворив тих велетнів на вітряки, щоб не дати мені слави перемогти». Потім відважний лицар напав на стадо баранів, на поховальну процесію, визволив злочинців, порубав бурдюки з вином тощо.

 

Перемоги Дон Кіхота, які звершуються заради торжества добра і справедливості, на практиці стають джерелом нових бід для всіх, з ким пов’язана його доля. Більшість’ людей, з якими він зустрічається, зовсім не потребують його героїчного захисту. Тому Дон Кіхот досить часто стає, смішним і навіть сам страждає від своїх перемог. Здобувши титул Лицаря Сумного Образу, він стає справжнім посміховиськом. Але незважаючи на чисельні дивацтва, Дон Кіхот благородна, чесна, мужня людина. Найважливіші його писи - готовність на самопожертву заради людей, непохитна віра в перемогу добра і справедливості.

Здоровий глузд наприкінці роману перемагає, бо перед смертю Дон Кіхот відрікається від фантазій, просить виба-1 чення у Санчо Панси, бажає племінниці такого чоловіка, який нічого не знав би про лицарські романи. Автор показав, як віджилі ідеали лицарства не витримали зіткнення з дійсністю, а герой, той, що претендував на роль Лицаря Сумного Образу, при кожному життєвому випробуванні ставав невдахою. Саме образом Дон Кіхота письменник застерігає своїх читачів від захоплення оманливими ідеалами, бо це шлях до руйнування особистості, шлях у нікуди.