“Над прірвою в житі” - центральний добуток прози Селінджера, над яким автор працював ще під час війни. Перед нами Америка початку 50-х років, тобто післявоєнного часу, настроям якого відповідає психологічна атмосфера роману. Селінджер вибирає форму роману-сповіді, саму експресивну з можливих романних форм. Сімнадцятилітній Холден Колфілд, головний герой оповідання, перебуваючи на лікуванні в санаторії для нервових хворих, розповідає про те, що з ним відбулося біля року тому назад, коли йому було шістнадцять років. Автор знайомить читача з героєм у момент гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишніми виявилося для Холдена нестерпним. Зовні цей конфлікт обумовлений декількома обставинами. По-перше, після багатьох нагадувань і попереджень Холдена виключають за неуспішність із Пенси, привілейованої школи, - йому має бути нерадісний шлях додому, у Нью-Йорк. По-друге, Холден оскандалився і як капітан шкільної фехтувальної команди: по неуважності він залишив у метро спортивне спорядження своїх товаришів, і цілій команді ні із чим довелося вертатися в школу, оскільки неї зняли зі змагань. По-третє, Холден сам дає всякі підстави для складних взаємин з товаришами. Він дуже соромливий, уразливий, нелюб’язний, найчастіше буває просто грубий, намагається дотримуватися глузливого, заступницького тону в розмові з товаришами.

 

Однак Холдена найбільше гнітять не ці особисті обставини, а дух, що панує в американському суспільстві, загального обману й недовіри між людьми. Його обурює “показуха” і відсутність самої елементарної людяності. Навкруги обман і лицемірство, “липа”, як сказав би Холден. Брешуть у привілейованій школі в Пенси, заявляючи, що в ній “з 1888 року виковують сміливих і шляхетних юнаків”, насправді виховуючи самозакоханих егоїстів і циніків, переконаних у своїй перевазі над навколишніми. Бреше вчитель Спенсер, запевняючи Холдена, що життя - рівна для всіх “гра”. “Гарна гра!.. А якщо потрапити на іншу сторону, де одні мазали, - яка вуж отут гра?” - міркує Холден. Для нього спортивні ігри, якими так захоплюються в школах, стають символом поділу суспільства на сильні й слабких “гравців”. Осередком найстрашнішої “липи” юнак уважає кіно, що представляє собою втішливі ілюзії для “мазил”. Холден важко страждає від безвихідності, приреченості всіх його спроб побудувати своє життя на справедливості й щирості людських відносин, від неможливості зробити її осмисленої й змістовної.

Найбільше на світі Холден боїться стати таким, як всі дорослі, пристосуватися до навколишньої неправди, тому він і повстає проти “показухи”.

Випадкові зустрічі з попутницею в поїзді, із черницями, бесіди з Фібі переконують Холдена в хиткості позиції “тотального нігілізму”. Він стає терпимий у людях він починає виявляти й цінувати привітність, привітність і вихованість. Холден учиться розуміти життя, і його бунт здобуває логічне завершення: замість втечі на Захід Холден і Фібі залишаються в Нью-Йорку, тому що тепер Холден упевнений, що бігти завжди легше, ніж залишитися й відстоювати свої гуманістичні ідеали. Він ще не знає, яка особистість вийде з нього, але вже твердо переконаний, що “чоловік один не може” жити.