Ми самі творимо суд над собою

Учнівський твір за трагікомедією «Гостина старої дами» Ф. Дюрренматта. Кажуть, гроші роблять все. За гроші можна все купити, крім здоров’я. Але мені здається, є більше речей, говорячи про які, гроші є недоречні. Я ні за які гроші не віддам нікому свого Пантелеймона - старого, але найкращого мого друга, мого рудого кота. Я вже не кажу про святе - про любов до своїх рідних, до мами і тата. Хіба можна торгувати почуттями? П’єса Фріша - трагікомедія, фарс. Автор намагається довести зворотнє. Певне, він це робить тому, що парадокс, дикість ситуації дістають людину за живе швидше, ніж моральні установки. Так от, стара дама Клер Цаханасян, яка колись народилась і виросла в Гюлені, повертається у рідне містечко через багато років. Тепер вона мільярдерка. Вона може облагодіяти городян, дати їм гроші на їхні потреби. Але за це вона вимагає одного - вбивства людини, яка колись завинила перед нею. Городяни шоковані, вони обурені таким обміном, але поступово «смак грошей» спокушує їх.

 

Клер Цаханасян вимагає одного - справедливості. Вона вперто і послідовно домагається того, щоб знищити Ілю, який занапастив її у молодості і вона змушена була після несправедливого суду втікати з міста. Вона втратила кохання, згодом у мене помирає дитина і вона стає публічною дівкою. Хто винен у цьому? Коханий, який її зрадив; суддя, який виніс несправедливий вирок; свідки, які обмовили її? Суспільство, люди постали проти нещасної дівчини. І тепер, повернувшись через багато років у рідне містечко, Клер хоче відновити справедливість. Іль, у якого є дружина, діти, є прибуткове крамарство, спочатку хоче втекти від відповідальності, але це йому не вдається. Клер зуміла підкупити усіх, але місто не готове до відкритого обміну «гроші - смерть». Внутрішньо городяни не дуже й проти однієї смерті заради блага всього міста, але ж вони цивілізовані люди - їм соромно усвідомлювати, що вони заради власних інтересів готові відправити людину на смерть. Клер їм усім доводить, що можуть, що тваринні інстинкти у них перемагають.

А що ж Іль? Несподівано для мене він виявляється зрештою справжньою особистістю - людиною, яка розуміє, що за свої вчинки завжди потрібно отримувати рахунки від життя. Рука, яка мала покарати за злочин, стиснула тепер пальці на його горлі. Може, й можна послабити удавку, але з цим прийдеться жити. А як тепер жити? Коли історія кохання з Клер була забута (сплинуло багато часу), коли давні гріхи стерлися з пам’яті, «стара безглузда історія» дає про себе знати. Іль, дивлячись, як люди плазують перед грішми, зрештою усвідомлює, що він і справді винен. Винен у тому, що занапастив і власне життя, згубив життя Клер, він винен у смерті дитини, яку поховала Клер.

Крамар Іль не хоче тепер рятувати власну шкіру, бо втрачена власна душа. «Я пройшов крізь пекло, - говорить він. - Ви можете мене вбити, але вашого вчинку я не можу у вас відібрати».

Так Іль визнає справедливість суду над ним, він не боїться смерті, бо знає, що заслужив на неї. Тепер за свої вчинки мають нести відповідальність городяни. Колись, певне, і до них з’явиться «стара дама» і їм буде соромно, що вони відстоювали не справедливість, а хотіли відірвати ласий шмат пирога. В обмін на людське життя. Обміняли. Хто ж творить сд над людиною? Сама людина. Але всьому свій час…

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.