Міфологічна основа та сучасний зміст у драмі-дискусії Бернарда Шоу «Пігмаліон»

Збентежено дивиться Пігмаліон на свій витвір, І серце йому завмирає Від незнаного щастя, О, якби боги вселили в камінь Людську душу!» (З міфу про Пігмаліона і Галатею) «Пігмаліон» - найвідоміша з п’єс Бернарда Шоу. Написав її драматург для актриси Стелли Патрик Кембл. Перед глядачем розгортається традиційно казковий сюжет: Попелюшка, яка ніколи не сподівалася на кращі зміни у своїй долі, раптом знаходить шастя. Назва твору викликає згадку про античний міф, який розповідає про скульптора Пігмаліона і його палке кохання до мармурової статуї чарівної Галатеї. Богиня кохання Афродіта, почувши благання Пігмаліона, оживила творіння майстра, і Гала-тея стала його дружиною. Сюжет твору Бернарда Шоу перегукується із сюжетом античного міфу, але він сповнений комізму, та дія п’єси перенесена з античних часів у епоху, сучасну письменникові. Головна героїня Еліза Дуліттл - вулична квіткарка, яка торгує біля міського театру. Цю двадцятирічну дівчину не можна назвати привабливою, бо розпатлане волосся, обвітрене обличчя ніяк не прикрашають її. Еліза не має гарного смаку і достатньої кількості грошей, про що свідчить її вбогий одяг. Завжди вона вдягнена в старенький чорний капелюшок, пальто із чужого плеча, ношену спідничку, латаний фартух та стоптані старенькі черевички.

 

Лондонські джентльмени - професор Хіггінс і полковник Пікерінг зацікавилися цією «замазурою», цим «екзотичним» створінням. Хіггінс хотів здивувати друга своїми фаховими здібностями, і саме для цього йому був потрібен цей «експеримент». Жартуючи, для розваги, вони вирішили «зробити леді з пучка моркви», перетворити смішну дикунку на «даму з вищого світу», видати її за герцогиню й переконатися в тому, що «експеримент» досяг мети. Еліза, нічого не підозрюючи, погоджується навчатися правильній вимові, бо хоче поступити продавцем у магазин квітів та до того ж заплатити Хіггінсу за цю роботу: «мені з милості нічого не треба». Саме в цих словах бідної дівчини звучить стільки гідності, стільки щирості, що не можна не захоплюватися головною героїнею. І ось професор розпочав «експеримент». Для нього - це суто наукова справа, а Еліза… - «піддослідний кролик».

Хіггінс із захопленням зауважив другу: «Побачите, як я оформлю цей матеріал. Ми примусимо її розмовляти…» Експеримент тривав, і Еліза за деякий час досягнула певних успіхів. Поступово вона стає для Хіггінса і полковника Пікерінга зразковою лялькою: вони купують їй красиве й модне вбрання, навчають бездоганній вимові, світського етикету, шляхетних манер. Зневажливо дивилась на все це місіс Хіггінс, бо розуміла, що людина - то не іграшка, застерігала сина, але марно: «Діти ви, діти! Завели собі живу ляльку й граєтеся нею». Досить виразно звучить порівняння, до якого вдається полковник Пікерінг: «Ця дівчина просто геніальна. Справжня папуга!» Освічені джентльмени не замислювалися над тим, що Еліза - жива істота, що вона має почуття власної гідності, може закохатися, страждати, мати свої бажання, мрії, зрештою - в неї мусить бути своє майбутнє. Хіггінс не бачив ніякої проблеми, бо вважав, що дівчина після закінчення «експерименту» зможе жити, як захоче, «користуючись перевагами науки».

Бернард Шоу показує, як розквітнула його героїня, як вона, позбавившись поганої вимови та брутальних манер, перетворилася на справжню леді, яка була морально значно вищою за аристократок. Несподівано для всіх пробуджується і її особистість, з тонкими почуттями, вимогливістю, навіть вишуканістю. Драматург переконує нас у тому, що Еліза має неабиякі природні здібності, світлий розум, вона винахідлива, кмітлива, має внутрішнє благородство, дивує своїм умінням тверезо мислити, зважувати обставини. Звертаючись до своїх вчителів, вона каже: «Мені хочеться лагідного слова, уваги… все ж таки я людина, а не порожнє місце…» Бернард Шоу показує, як відбувається не тільки «перетворення» Елізи, а також її моральне пробудження. Яка подальша доля чекає на цю дівчину? Ким стане бідна, але духовно й інтелектуально розвинена колишня квіткарка у світі жорстокої конкуренції? Якось, блукаючи вночі вулицями міста, вона зрозуміла, що назад їй дороги нема, але що чекає попереду? «Я забула свою мову, можу розмовляти тільки вашою»,- каже Еліза Хіггінсу. Експеримент успішно закінчився, Еліза дійсно стала схожою і мовою, і манерами на будь-яку даму вищого світу. Але не тільки Хіггінс гарно попрацював над дівчиною, а й вона вплинула на його душу, зробивши з байдужого професора фонетики, черствого вченого, чутливу палку людину.

Бернард Шоу підкреслює, що зовсім не важливо, до яких верств суспільства належить людина; якщо вона чуйна, добра, щира, розумна, то шлях у майбутньому обов’язково знайде. Що чекає улюблених героїв Шоу -Хіггінса та Елізу - митець не говорить, бо дає можливість кожному з нас, своїх читачів чи глядачів, доміркувати у своїй уяві щасливу кінцівку.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.