Учнівський твір По ліриці Ф. Петрарки. Ідуть року, проходять сторіччя, але вічна таємниця любові залишається незбагненної. Вона завжди буде хвилювати й мучити людей, вимагаючи глибокого її осмислення. Це почуття описували поети різних країн. Поети майбутнього також не обійдуть цієї теми. Серед захоплених співаків любові виділяється великий італійський поет епохи Ренесансу Франческо Петрарка. Йому належить сама щира поетична лірична сповідь про любов, пронесеної через все життя: Благословенний день, місяць, літо, година И мить, коли мій погляд ті очі зустрів! Благословенний той край, і діл той світлий, Де бранцем я став прекрасних очей! Уже більше шістисот років шанувальники сонетів Петрарки намагаються розгадати його високу поетичність почуттів, які були звернені до земної жінки - Лаурі. Дотепер практично нічого не відомо про теперішню Лауру, що надихала поета на створення чудових віршів. Можна сказати, що Лаура майже легенда.

 

Юний Петрарка вперше побачив Лауру, що була ще майже дитиною дев’яти років, у церкві під час богослужіння. Тоді він і закохався. Поет не описує зовнішність Лаури, тільки іноді звертає увагу читача на чорні очі, тонкий стан і світлі волосся. Але любив Петрарка сумирно, от звідки біль і смуток. Поезія Петрарки - своєрідний щоденник переживань і почуттів. Його героїня рівняється із квіткою, перлиною, зіркою й так далі. Тодішня поезія була досить нормативної, лірика використала більш-менш обмежений набір поетичних засобів. Але сонети Петрарки, звернені до Лаури, відрізняються найбагатшими, виразними засобами. У своїх сонетах Петрарка затверджує гуманістичний ідеал. Поет мріяв зустріти Лауру хоча б у мріях або снах. Цікаво, що Петрарка сподівався в образі улюбленої знайти підтримку на шляху порятунку душі й вічного життя.
Я зряче - без очей; без мови - кричу.
Кличу кінець - і знову молю: “Пощади!”
Кляну себе - і все-таки дні тягну.
Мій плач - мій сміх.
Ні життя мені не треба, Ні загибелі.
Я борошн своїх - хочу…
Ø І от за запал серцевий мий нагорода!



До останньої миті Петрарка залишався вірним пам’яті Лаури. Світлому образу коханої дівчини присвячено біля дев’яноста сонетів, які ввійшли в “Книгу пісень”. Оспівуючи прекрасні почуття, великий італійський поет-гуманіст кожним рядком затверджує, що теперішня любов буває тільки один раз у житті.

/strong