По дивній іронії долі роман, що Сервантес створював як пародію, пережив всі “серйозні” літературні твори цього автора. Злиденний, однорукий, змучений Сервантес писав “Дон Кихота” у в’язниці. Від розпачу до надії, від надії до смиренності рухається плин роману. М’який гумор, смутний сміх, трагікомічні ситуації й несподівана мудра серйозність становлять тло, “пейзаж”, на якому відбуваються пригоди героя. Бідний дворянин Алонсо Кехано - старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не занадто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, шляхетні й безкорисливі лицарі, що борються з неслраведливостью, що захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, зостарившись, Алонсо Кехано немов спохвачується й вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односільчани із примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано - чиста й прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів - вітряні млини, замість бойового коня - смирна безпородна шкапа, але теперішніми були відвага, шляхетність, щиросердечна краса й справжнє лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кихота.

 

Поруч із Дон Кихотом на ослу трясеться його вірний супутник Санчо Панса, що не прочитав у житті жодного роману, але волею-неволею попавший у самий великий з них. Висока трагічна духовність і веселий, лукавий народний дух - сама дивна й вічна пара. Роман Сервантеса потряс читачів і став не тільки фактом історії літератури, але й фактором, що змінив її, що создали багато сюжетів. Переклик або суперечку із Сервантесом уже чотириста років ведуть письменники. Без нього не написав би свого Дон Кихота - князя Мишкіна з “Ідіота” -Достоєвський. Герой роману Замятіна “Ми”, у якого немає навіть імені, тільки номер, теж по-донкихотски встає на боротьбу проти всіх. Подвійність образа породжує подвійність сприйняття. Слово “донкіхотство” часто вживається в значенні “безглузда боротьба із придуманими ворогами”, “діяльність шляхетна, але приречена на невдачу”, “геройський учинок, заснований на невірних передумовах”. Глибоко пронизані цією подвійністю багато книг братів Стругацких, у яких розповідається про “ггро-грессорстве”, шляхетної й безкорисливої допомоги слаборозвиненим цивілізаціям.

Геніальні книги невичерпні, вони знову й знову змушують людей замислюватися про головний: про себе, про людську долю й долю людства. Вони як дзеркало, у якому кожне нове століття бачить себе.