Шкільний твір а романом Альбера Камю « Чума». «Для людини без шор немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає». (А. Камю. «Міф про Сізіфа» ) Протягом свого недовгого життя Альбер Камю перебував у болісних пошуках сенсу людського існування. Матеріальний світ він розглядав як постійну загрозу нашому життю, вихід із абсурдності якого бачив в пошуках гуманізації «людської ситуації у світі». Він вважав, що навіть тоді, коли здається, що в людини немає виходу, вона повинна хоча б спробувати зберегти повагу до себе, до своєї справи, «на яку прирікає її сліпа доля».

Роман «Чума» - це філософський роман-притча, в якому автор розповідає не лише про жахливу епідемію чуми в Алжирі, а й про боротьбу європейського Опору проти фашизму, про боротьбу з будь-яким злом взагалі. Цей твір багатоплановий, бо автор описує лише події чумного року в Орані, жахливої епідемії, яка штовхнула громадян в безодню страждань і смерті, а філософський підтекст має на увазі коричневу чуму, як називали фашизм у Європі. Тобто чума у Камю асоціюється із злом взагалі, невіддільним від буття, яке завжди його супроводжує. Людська доля, на думку автора, з самого початку занапащена, трагічна, бо зло здолати неможливо, але якщо всі разом будуть боротися із цією напастю, то позитивні результати можуть привести до покращання ситуації. У своєму романі Альбер Камю у формі хроніки, написаної доктором Рієм, людиною, яка визнає лише факти, не вдаючись до романтичних почуттів чи художнього прикрашення, описує жахливу картину страждань і смерті.

 

Доктор Ріє за своїм характером - людина серйозна, небагатослівна і неемоційна, бо керується власним розумом, тверезо оцінює ситуацію. Він розуміє, що там, де паніка, де плітки, не може бути справжнього діла. Виконуючи свій обов’язок лікаря, допомагаючи хворим, ця людина ризикує власним життям, і жодного разу він не піддав сумніву свою роль у боротьбі з цією жахливою хворобою і злом взагалі. Саме через його світосприйняття, тобто через його роздуми, ми дізнаємось про реальний розвиток подій, про вчинки інших людей. Навколо доктора Ріє гуртуються інші герої роману - Тарру, Гран, Рамбер. Тарру, як і Ріє, виконує свій професійний і людський обов’язок, нехтує власною безпекою, сімейним затишком, подружніми почуттями. Саме вустами Ріє і Тарру найчастіше говорить автор. Вони сприймають чуму, тобто зло, як щось невіддільне від людини, і навіть той, хто не хворий, все одно носить хворобу у своєму серці. Мабуть, не випадково Камю вирішив описати саме епідемію чуми, бо чумний вібріон може протягом десятків років спокійно десь причаїтися, але за певних умов дає про себе знати. Справи затримали в зачумленому алжирському Орані паризького журналіста Рамбера. Спочатку він, побоюючись за власну безпеку і щастя, рвався додому, до коханої жінки.

Як сподівався він опинитись подалі від жахливих страждань і смерті! Але невдовзі зрозумів, що може бути корисним саме тут, у пеклі епідемії, і коли з’явилася можливість виїхати, то він відмовився нею скористатися і залишився в санітарній дружині доктора Ріє. Залишився тому, що інакше вчинити йому не дозволило сумління, бо в час лихоліття «соромно бути щасливим одному». На прикладі Рамбера, Грана, Панлю, матері доктора Ріє автор показав реальну картину зміни психіки, вчинків і стосунків тих, хто живе під загрозою страшної хвороби і тяжкої смерті в ізольованому від світу, закритому місті. Протягом всього роману звучить авторська думка, що за будь-яких умов, навіть в обставинах загального краху, людина повинна виконувати свої обов’язки, «вона має робити те, що потрібно робити». Альбер Камю вважав, що людина «мусить залишатися вірною людському в собі… повинна протистояти злу навіть у тому випадку, коли немає ніякої перспективи і ніякої надії».

Тільки всі гуртом, завдяки своїй солідарності, люди змогли побороти жахливу хворобу, і саме їхні спільні дії стали запорукою перемоги. «Солідарність, що виникає в процесі боротьби, душевна близькість людей залишаються абсолютною цінністю навіть тоді, коли історично ні до чого не ведуть. Солідарність - зміцнює і звеличує все найкраще в людині…» Саме в романі «Чума» песимізм автора щодо світу поєднується з моральним оптимізмом щодо людини: «…люди швидше добрі, ніж злі». Цей твір - гімн людині, яка мусить вірити в себе і за будь-яких обставин діяти згідно із своїм розумом, сумлінням та поняттям про честь.