Василь Стус писав вірші про кохання. Сказати так — те саме, що сказати: "Пушкін написав вірші про пам'ятник Петру І".
Замисліться тільки: майже вся лірика, присвячена коханій, синові, сім'ї, написана за десять тисяч кілометрів від них, у неволі, з постійною гіркою думою про те, як ускладнив і покалічив він їм життя. Цей біль за безневинні страждання жінок виплеснувся у вірші на мотиви української народної пісні "їхали козаки", в якій є такі рядки:
Стус Василь
«Поет — насамперед людина, повна добра і любові»
Перш ніж почнемо говорити про поезію Василя Стуса з точки зору її людяної інтелектуальності, безмежної любові поета до людей, згадаємо слова самого митця: "І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі".