Твір за повістю Архипа Тесленка «Страчене жаття». Вершиною творчості Архипа Тесленка вважається повість «Страчене життя», яку називають «художнім документом, вартим навіть соціологічних досліджень про епоху «чорної тиші». Ця повість-роздум про добро і зло, про те, як і навіщо жити. Недаремно ще на початку століття вона вважалась окрасою української літератури. Цей твір створювався тоді, коли в країні, здавалось, усе завмерло після бурхливих подій 1905-1907 років. Деякі з персонажів повісті мають реальних прототипів, але Тес-ленко не збирався тільки переказати чиїсь життєві трудноті і проблеми. Він намагався зробити широкі мистецькі узагальнення, тобто показати, що ситуація, про яку йде мова, не випадкова для того суспільства, в якому жив і творив письменник.
Звісно, що Оленку не можна назвати слабкою, бо вона була сильнішою за багатьох, хоч зовнішньо виглядала тендітною. Тоді, коли окремі представники інтелігенції змушені були заради шматка хліба пристосовуватися та приховувати свої погляди, вона щиро й відверто відстоювала своє власне «я», залишалася сама собою. Схибила єдиний раз – і не змогла собі вибачити. її самогубство – не втеча від проблем, а пристрасний виклик усій системі, що гнобила й нищила таланти з народу. Залишивши в подарунок отцеві Полієвкту Євангеліє в золотій оправі, Оленка намагалася цим довести, що головне – бути людиною, яка дотримується заповідей Бога. Архип Тесленко писав свій твір в умовах столипінської реакції, коли Не дозволяли найменшого прояву вільнодумства. За таких обставин демократична інтелігенція втрачала духовну опору і часом вдавалася до самогубства. Однак автор вважає, що самогубство не є виходом із становища, бо варто перечекати найважчу неприємність, як чорну ніч, і сподіватися, що сонечко знову зійде.
Мені жаль, що життя такої доброї, щирої дівчини, як Оленка Панасенко, так рано обірвалося. З неї міг би вийти гарний фахівець, який би ніс світло любові і знань до своїх маленьких учнів.