Російська література

Іронія і сатира у поемі Некрасова «Кому на Русі жити добре»

Селяни - беззахисні жертви поміщиків. Вони терплять багато несправедливостей, але, скаржитися їм нікому. «Високо бог, далеко цар», - говорить Мотрону Тимофіївні старий Савелій. Цар, який тримав у своїх руках державну владу, не захисник народу. Царська влада представляється селянинові у вигляді двох страшних лих - поборів і рекрутчини, що залишала сім’ю без годувальника. Сам цар не з’являється в поемі, зате народові добре відомі царські слуги: чиновники, поліцейські, військові начальники. У розділі «Щасливі» розповідається про продажність под’ячих, про государевому надісланому, втихомирювати бунт селян у селі Правець повіту Недиханьева Переляканий губернії, у розділі «Демушка» - про «неправедних суддів», для яких селянське горе - випадок поживитися:

Детальніше...

Я покликаний був оспівати твої страждання, терпінням вражають народ!

Н. А. Некрасов став першим поетом, «ліру присвятив народу своєму», який оспівав у своїх творах народні страждання, «поставив на вигляд Росії образи її годувальників». Некрасов творив у той час, коли в житті народу наступив особливо важкий період: у п’ятдесяті роки настала криза самодержавно-кріпосницької системи, свавілля поміщиків і страждання народу досягли свого апогею. Однак і після скасування кріпосного права життя селян не покращилася: дарована народу свобода змушувала їх йти в місто на заробітки, де чекали злидні, голод і все той же непосильна праця. Некрасов не міг спокійно дивитися на муки, що випали на долю селян, залишатися байдужим до долі народу, тому народна тема стала найважливішою у творчості поета. Вона представлена в творах Некрасова в усьому її різноманітті. Нерідко загальне в селянського життя поет зображує через індивідуальне. Долі некрасовські героїв різні, але кожна сповнена гіркоти й трагізму. Так, поет оповідає про «Огородник лихом», «що погубила свій вік за дворянську дочка». Герой вірша виявляє надзвичайне благородство і силу духу, коли, спійманий біля її «Горенки», він вирішив не накликати на «дівчину-красу» ганьба і прийняв за цей «залізний убір на ноги». Інший герой, візник Ванюха, «хлопець рудий», повісився, коли зрозумів, - що купець залишив у нього в санях срібло і «він, Ваня, став би багатий», але «господь справедливий поплутав жартома …». Купець щасливий вчасно згадав про гроші, а у Вані, який звик жити в бідності, «скаламутився розум» при вигляді срібла, володарем якого він міг би стати.

Детальніше...

Вірш М. А. Некрасова «Елегія»

Н. А. Некрасов відноситься до числа тих російських поетів, які всією своєю творчістю як би вели суперечку з попередньою літературною традицією і в той же час самі створювали традицію нову, що характеризує той час, в яке вони творили. М. О. Некрасов повністю переосмислює подання про поезію, про роль поета у житті суспільства. Але для того щоб сперечатися з традицією, треба було встановити з нею зв’язок. А тому цілий ряд віршів Н. А. Некрасова носять явно полемічний характер. Таким стає і одне з кращих, на мій погляд, віршів поета - «Елегія».

Вірш «Елегія» було написано в 1874 році і стало відповіддю Н. А. Некрасова на висловлювання на адресу поета багатьох критиків.

Детальніше...

Моя відповідь на питання некрасовські мандрівників

Образи захисників народних в поемі Некрасова «Кому на Русі жити добре»
На мій погляд, твір «Кому на Руси жить хорошо» можна назвати «народною книгою», в якій описується нелегке життя селянина. Микола Олексійович Некрасов був одним з перших російських поетів, який серйозно займався проблемою селянського життя. До створення поеми Некрасов приступив у 1863 році і працював над нею до останніх днів свого життя. Це одне із самих значних творів у його житті. Але поема так і не була закінчена. Питання, на яке повинні були отримати відповідь мандрівники, навіть на сьогоднішній день залишається актуальним. Навіть у незавершеному вигляді поема являє собою великий твір. Вона широко охоплює події народного життя, в ній піднімаються головні питання того часу. Поема відображає селянські радощі й прикрощі, а головне - надію на краще.

Детальніше...

Навіки любов’ю поранений з творчісті В. Маяковського

Одна з вічних тем у літературі - тема любові - проходить через всю творчість В. Маяковського. “Любов - це серце всього. Якщо воно припинить роботу, все інше відмирає, робиться зайвим, непотрібним. Але якщо серце працює, воно не може не проявлятися у всім”, - уважав поет. Життя Маяковського з усіма її радостями й прикростями, болем, розпачем - вся в його віршах. Добутку поета розповідають і про його любов, і про те, який вона була. Кохання-страждання, любов-борошно переслідувала його ліричного героя. Відкриємо поему “Хмара в штанах” (1914 р.), і нас відразу, з перших рядків охоплює тривожне почуття великої й жагучої любові:
Мама! Ваш син прекрасно хворий!
Мама! У нього пожежа серця.

Ця трагічна любов не вигадана. Сам поет указує на правдивість тих переживань, які описані в поемі:
Ви думаєте, це марить малярія? Це було,
було в Одесі. “Прибув в чотири”, - сказала Марія.

Детальніше...

Маяковський – лірик

Після похорону В. Маяковського Марина Цветаєва напише: “Боюся, що, незважаючи на народні похорони, на всю пошану йому, весь плач по на ньому Москви й Росії, Росія й дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського”. Маяковський залишився незрозумілим. Передчуття цього трагічного відчуження, нерозуміння найглибшого й чистого, що було в ньому, тривожило поета ще за кілька років до смерті:
Я хочу бути зрозумілий моєю країною. А не буду зрозумілий, що ж.
По рідній країні пройду стороною, Як проходить косий дощ.

Детальніше...

Я вам розповім про час і про себе. В. Маяковський

Владимир Маяковський… Ще в раннім дитинстві він входить у нашу читацьку свідомість. Перші свої самостійні кроки ми робимо, звіряючись по вічному: “Що таке добре й що таке погано?” Тоді це було для мене чимсь величезним, незрозумілим і нескладним. На наступне сприйняття поезії Маяковського вплинуло сформоване про нього подання як про поета - співаку революції. І це відповідає дійсності, тому що навіть у самих ліричних добутках, поруч із щиросердечними переживаннями поета присутній червоні кольори - кольори революції:
У поцілунку чи рук, чи губ,
У тремтінні тіла близьких мені
Червоні кольори моїх республік теж повинен полум’яніти.

Детальніше...

Маяковський — поет великого суспільного, соціального темпераменту

Перше знайомство із творчістю Володимира Маяковського завжди проходить бурхливо, з виникненням безлічі питань, з якимось обуренням навіть. Чому? Важко знайти відповідь на це питання. Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію Володимир Маяковський. Активна позиція борця, зайнята поетом, вступає в непримиренне протиріччя з відчуженням людської особистості в умовах суспільства. Вільна, розкута людина виступає в поезії Маяковського як вище мірило прекрасного на землі. Поема “Хмара в штанах” являє яскравий приклад вираження споріднення ліричного героя з масами:
Жили й мускули - мотив вірніший.
Нам чи милостей часу!
Ми - кожний -
тримаємо у своїй п’ятірні
ми рів приводні ремені!

Детальніше...

Кроме любви твоей, мне нету солнца (за віршем В. Маяковського)

Твір за віршем В. Маяковського «Лілічко! (Замість листа)». Серце ніколи не узгоджує з розумом прихід кохання. Поет В. Маяковський 1915 р. закохався в заміжню жінку Шлю Врік, яка слала йото музою на довгі роки. Дружні стосунки з родиною Еріків тривали до самої смерті Маяковського. Довгий час вони жили втрьох в одній квартирі. Осип Брік займався видавництвом віршів Маяковського. Коли 1928 р. вийшов перший том зібрання творів поета, то в ньому була зазначена посвята: «Л. Ю.Б, незважаючи на те, що Маяковський за цей час не раз серйозно закохувався і навіть збирався створити сім’ю. Один із ранніх віршів Маяковського «Лілічко! (Замість листа)» (1916) розповідає про його почуття до Лілі Брік. Він звучить, як живий голос поета, безпосередньо звернений до коханої жінки, що стоїть перед ним. Це плутано-схвильована мова людини, для якої зараз в коханні вся її доля. Поет говорить і про невідворотність прощання:

Детальніше...

Пейзажна лірика М. Ю. Лермонтова

Одна з провідних тем творчості М. Ю. Лермонтова - самотність. Зазвичай ми пов’язуємо це з похмурою епохою, в якій йому довелося жити, зі світською середовищем, в якому він обертався. Прийнято протиставляти «образи бездушні людей», що належать до світському суспільству, світлому світу природи як вмістилище етичних цінностей, уособлення «природного добра», що протистоїть «зіпсованому світлу».

У вірші «Як часто строкатого натовпу оточений …», побудованому на контрасті - «пристойності стягнуті маски» і «рідні місця» поета, - природа названа «царством дивним»:

Детальніше...

Більше статей...

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.