Українська література

Поєднання реального і фантастичного у повісті «Конотопська відьма»

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко - зачинатель нової української прози. Письменник одним із перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Це було актом історичного значення, який довів зрілість і художню досконалість української мови. Квітка-Основ’яненко прийшов в українську літературу в час її національного ‘ відродження. Твори письменника нікого не залишали байдужим. Простих людей ці твори захоплювали до сліз, бо оповідали про їхнє життя, розказані до того ж правдиво, зі співчуттям. Митець досконало знав український побут, фольклор, народну демонологію й органічно використовував цей матеріал у своїх торах. Один з них - «Конотопська відьма» - повість, в якій реальне й фантастичне сплавлені автором у цілісну картину.

Детальніше...

Григорій Квітка-Основ’яненно – батько української прози

Поява повістей та оповідань Квітки-Основ’яненка українською мовою має собою новий важливий етап не лише в його творчості, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності. До 30-х років XIX століття у новій українській літературі розвивалися і поетичні й драматичні жанри. Вимоги часу, посилення реалістично-пізнавальних завдань літератури потребували зображення дійсності в її широкому охоплений в усіх труднощах, суперечностях і деталях показу людини в складних суспільній відносинах, відображення життя у формах самого життя. Для здійснення цих завдань найпридатнішими були прозово-епічні жанри – роман, повість, оповідання. Основоположником української художньої прози й став Квітка-Основ’яненко, який чутливо вловлював назрілі потреби часу. Першим його українським твором у прозовому жанрі стала знаменита повість «Маруся». Приводом до її написання були тогочасні дискусії щодо творчих можливостей української літературної літератури.Деякі митці вважали її спроможною лише на жартівливі твори.Квітка-Основ’яненко своєю «Марусею» переконливо продемонстрував різнобічні художньо-літературні можливості української мови, її придатність для написання прозових творів серйозного, навіть трагічного змісту.

Детальніше...

Літературна праця — справжнє покликання Григорія Квітки-Основ’яненка

У кінці XVIII — на початку XIX століття в українській літературі вже була поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. П. Котляревського, були гумористичні й сатиричні вірші мандрованих дяків, але ще.не було прозових творів, написаних народною, розмовною мовою. У той час наша література чекала такого письменника, який започаткував би прозу в новій українській літературі. Саме тим українським повістярем і став Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко.
Г. Квітка-Основ'яненко народився в селі Основа, що на околиці Харкова, в сім'ї багатого поміщика-дворянина, який мав багато землі і понад дві сотні кріпаків. Старий Квітка був близько знайомий із Григорієм Сковородою, брав участь у заснуванні Харківського університету. Мати майбутнього письменника, Марія Василівна, теж була з багатого роду, мала досить гарну освіту.

Детальніше...

Повість «Конотопська відьма» — найкращий гумористично-сатиричний твір Г. Квітки-Основ’яненка

Сатира Григорія Квітки-Основ'яненка тісно пов'язана з традиціями «Енеїди» І. П. Котляревського і розвитком сатири М. В. Гоголя.

У змалюванні дійсності Квітка-Основ'яненко широко використовував усну народну творчість — казки, прислів'я, приказки, повір'я та перекази. У сатиричних творах письменник висловлював народні погляди на всіляке лиходійство, жадібність, користолюбство.

Найкращим гумористично-сатиричним твором Квітки-Основ'яненка є повість «Конотопська відьма». У сюжеті твору майстерно переплітаються реалістичні картини із фантастикою. Для того щоб правдиво показати суспільне життя, взаємини українського панства і козацької старшини кінця XVIII століття, письменник вдало використав усну народну творчість, повір'я і звичаї українців.

Детальніше...

Актуальність п’єси І. Карпенка-Карого «Хазяїн» (1 варіант)

Завдання літературної критики — визначити художню цінність твору, його значення для читачів. Скільки було випадків, коли вчені не приймали видатне творіння або, навпаки, схвалювали якусь низькопробну "одноденку". Мені здається, що найсправедливішим і найточнішим критиком є час, який перевіряє художні твори на справжність, розставляє їх на місця: щось відправляє у забуття, а іншим дає путівку у безсмертя. Ось до цих останніх, безумовно, належить комедія І. Карпенка-Карого "Хазяїн".

Детальніше...

Головна риса характеру Герасима Калитки (за п’єсою І. Карпена-Карого «Сто тисяч»)

У п'єсі Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч" простежується характерна для заможного селянина риса характеру — чим більше людина жадає набуття багатства, тим більше вона вчиняє заради грошей злочинів.

Отаким селянином у п'єсі "Гроші" (саме таку назву мала спочатку п'єса) був Герасим Калитка. Він скуповує землю в збіднілих селян, поміщиків, які не змогли протистояти йому та іншим поміщикам. Отож, усе його життя, думки спрямовані на придбання землі: Сказати, шо він був скупий — так ні. Якщо нажив так хазяйство, то знав, кому продати й у кого купити. Проте хижацько-підприємницька натура його далася взнаки.

Детальніше...

Комедія «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого — видатне досягнення української драматургії XIX ст

Спадщина І. Карпенка-Карого (Тобілевича) — 18 п'єс. Драматургічна творчість його — найбільше досягнення української класичної драматургії XIX ст. Творчо засвоївши досягнення своїх попередників — І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Островського, він створив жанр української соціальної комедії.

"Хазяїн" — найвизначніша, найкраща реалістична сатирична комедія Карпенка-Карого, — вершина його творчості. У чому Ж полягає її реалізм?

Детальніше...

Комедія І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» і «вічна» тема влади грошей над людиною

Коли Іван Карпенко-Карий писав комедію "Сто тисяч", він ставив за мету піддати сатирі ті негативні явища, які побутували у 80-90 роках XVIII століття. Сільські багатії всіляко намагалися примножити свої багатства. Часто гонитва за грошима ставала самоціллю, гроші витісняли з життя людини такі поняття, як честь і мораль. І тоді з'являлися такі постаті, як Герасим Никодимович Калитка - головний герой комедії "Сто тисяч".

Калитка - заможний селянин, який вже має 200 десятин землі, проте, всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. Він мріє: "їдеш день - чия земля? Калитчина! їдеш два - чия земля? Калитчина! їдеш три - чия земля? Калитчина! Диханіє спирає".

Детальніше...

Морально-етичні проблеми в комедії Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля»

Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого - це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "Сто тисяч", "Хазяїн", "Суєта". Сюди ж належить і комедія "Мартин Боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх - могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.

Детальніше...

Духовний світ, духовна краса. Що це?

Кожен із нас відповість на це питання по-різному та неоднозначно. Світ, у якому ми живемо, — це світ різноманітних співвідношень і зв’язків. І те, що ми опинилися сьогодні віч-на-віч з такими бідами, як духовне зубожіння народу, занепад культурної спадщини, руйнування природи, є наслідком розриву людини зі своїм духовним світом, «Коли ми до природи не будемо милосердні, то вона нас з’їсть», — пророчі слова, бо люди живуть у нерозривному зв’язку з нею, і гублячи її, гублять і себе. З появою ядерної зброї на нашій планеті поступово втрачається надія на мирне та спокійне життя. Не врятують ні дорогі комфортабельні бомбосховища, ні супернадійні засоби захисту. Чорнобиль — невеличке українське містечко, що потопає в зелені, у вишнях та яблунях. Здавалося, що тут гармонійно злилися краса поліської природи й сховані в бетон чотири блоки АЕС. Але наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколін. Мов і знов повергатиметься до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, вона спричинила людські жертви, біль і спустошення.

Детальніше...

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.