Українська література

Рання лірика Павла Тичини

Для ранньої лірики Павла Тичини характерні музичність, ліризм, емоційність. У віршах поета звучать частіше запитання, ніж відповіді: Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі? Що шепчуть квітки уночі над рікою? Про що зітха вітер? Що чують тумани, Коли гай зелений цілують-милують? Автор проймається задумою зірок, трави, дерев, струмочка, бо для нього вони - неначе живі істоти. І в кожної є своя душа. Вражають і порівняння, які використовує поет. Він знаходить такі слова, які зачіпають душу читача.

Детальніше...

Поєднання протилежних оцінок революції в поезії Павла Тичини «Одчиняйте двері»

Тичина - найвеличніший український поет 1920-х. Поряд із Франком. Бажаном і Гончаром висувався на Нобелівську премію. На думку відомого вченого Дмитра Степовика, у психіці Тичини переважає протистояння двох основних потуг: ролей поетичного діяча й самітника. Така людина усвідомлює, що живе неправильно, але змінити нічого не може. Тичина - доглибинно роздвоєний тип. Він говорить протилежне не тому, що пристосовується, а тому, що інакше не може. Його існування визначає розірваність, непристосованість до життя. За питомо релігійним світоглядом поета (випускника богословської семінарії), усе, що відбувається в світі, - правильне й закономірне з самого початку, оскільки допущене Богом і має вдячно прийматися людиною. Творчість Тичини пронизує ідея всеєдності й зв’язку, гармонійності світу. Джерело життя - сонце. Матерія мертва й сама по собі не має життєвого потенціалу, тому «жити» означає «творити». Світ витворився як досконалість із торжеством добра. Цей світ безсмертний тому, що він єдиний. Поет переживає відкриття єдності речей, які різними є на перший погляд, а в дійсності є поєднуваними.

Детальніше...

А яку роль «серцю» надавав Г. С. Сковорода?

Мандрівний філософ сказав: “Світ мене не впіймає”. Відтак вони доходять висновку, що таки не впіймав, бо не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті і кар’єру купити розум, честь та волю Г. С. Сковороди. Щастя митець вбачав не в багатстві і славі, а в житті за совістю і власним серцем. Тому у притчі “Вбогий Жайворонок” навчає судити про людину не за обличчям, а за розумом і серцем, бо “… всему міру главою и источником єсть сердце…” Філософ закликав пізнати себе та дати лад своєму серцю, вважаючи/що справжнє щастя може дати тільки мудрість (розум) разом з доброчинністю (серцем). Розум підкаже, в чому воно (щастя) полягає, а серце допоможе осягнути його.

Детальніше...

Морально-етичні ідеали творчості поета-філософа

Григорій Сковорода - видатний український філософ, просвітитель, письменник-гуманіст XVIII століття. Автор філософських і педагогічних трактатів, поетичних творів, перекладів, проповідей, притч, байок, він був високоосвіченою людиною свого часу, його геній зростав на народному ґрунті. Наскрізною ідеєю філософії й художньої творчості Сковороди є пошук людського щастя. Мислитель прагнув пізнати сенс людського життя і вбачав його не в тому, щоб здобути багатства, почесті, високі чини, а в постійному прагненні людини до самовдосконалення: «пізнай себе, поглянь у себе», - любив повторювати філософ. Він розумів щастя як життєву мудрість, гармонійне єднання людини з природою, оточуючим світом. Ці ідеї розкриваються у його поетичній збірці «Сад божественних пісень», над якою автор працював протягом багатьох років. І хоча епіграфи до тридцяти віршів збірки Сковорода взяв із Біблії, самі твори далекі від біблійних текстів. Вони розкривають авторське розуміння призначення людини на землі. Слово «божественних» означає «чудесних, чарівних». Закликаючи земляків до морального самовдосконалення, поет у той же час засуджував потворні явища світу експлуататорів. Він бачив, що в суспільстві існують люди, які не дбають про свою душу, ведуть паразитичний спосіб життя.

Детальніше...

Мудрість філософа (Фантастична оповідь)

У Сковородинівку ми приїхали з батьками на кілька днів на гостину до тітоньки Марії, яка вже була на пенсії і весь час порпалася на городі. Після звичайних радісних привітань і обіду в колі родичів я вирішив прогулятися до Сковородинівських місць (де зараз музей Сковороди), там завжди було так затишн’о й привітно. Підходжу до Сковородинівського дуба, де на барельєфі видно зображення відомого філософа. Сідаю неподалік і довго дивлюся на нього. І раптом помічаю, неначе щось відбувається - світ ніби змінив свої кольори й місцевість ніби теж набрала інших обрисів. Із-за дерева повагом вийшов якийсь чоловік у дивному одязі. Правда, нічого особливого: якийсь довгий плащ, незвична торба за плечима, лямка через плече… щось таке знайоме, десь я його бачив…

Детальніше...

Лiтература рiдного краю: Григорiй Сковорода

Мальовничi роздоли щедрого талантами харкiвського краю. Земля, що виховала Григорiя Сковороду, Квiтку-Основ’яненка, Василя Мисика, Олександру Ковальову, Степана Сапеляка, Вiктора Бойка, Анатолiя Перерву та багатьох iнших письменникiв.

“Чим ширша своєю дiяльнiстю людина, - писав П. Тичина, - тим далi пiсля її смертi шириться пам’ять про неї. Чим яснiший своєю моральнiстю й правдивiший голос творця, тим чистiшим i звучнiшим стає цей голос з часом, у вiках”. Так i зi Сковородою. Понад два столiття минуло з того часу, як цей самобутнiй письменник ходив по землi. Проте голос його не стихає, а все дужчає. Його заповiдi справедливостi, добра, людяностi, працьовитостi знаходять вiдгук i у наших серцях.

Детальніше...

Григорiй Сковорода. Тематична рiзноманiтнiсть творiв

Григорій Савич Сковорода - оригінальний мислитель і письменник, виразник ідей гуманізму та селянського просвітництва.

Народився 3 грудня 1722 року в с. Чорнухах Лубенського полку на Полтавщині, у сім’ї малоземельного козака. У 1734 - 1753 роках з переривами навчався в Києво-Могилянсткій академії.

У 1750 році викладав поетику в Переяславській гімназії, деякий час працював і домашнім учителем у поміщика С. Томари у с. Ковраях. Тут написав свої перші вірші.

Детальніше...

«Є в коханні і будні, і свята…» (за інтимною лірикою В. Симоненка) (2 варіант)

Жили на нашій українській землі співці кохання, які багато своїх поезій присвятили своїм дівчатам, дружинам, красі людських взаємин. Василеві Симоненку, на мою думку, належить право називатися одним з перших серед них, бо стільки радощів, смутку, щастя та розчарувань в його віршах, що стає навіть шкода, що ти не бачиш зараз на власні очі його коханої. Яка ж вона, що її так палко кохає ця сильна, красива духовно і фізично людина?! Відповідь треба шукати в поезіях Василя Симоненка.

Детальніше...

«Є в коханні і будні, і свята…» (за інтимною лірикою В. Симоненка) (1 варіант)

Жила на землі людина, чесна і справедлива, людина, якій не байдужі були неосяжні поля рідної Батьківщини, яку хвилювали події, що відбувалися на рідній землі. Це — Василь Симоненко. Нелегким було його життя, і ще невідомо, чи не сидів би він разом зі Стусом за ґратами, якби сама доля не вкоротила йому часу. Симоненко відчував душею усі зміни настрою рідного народу, вболівав за нього і, як кожна людина, кохав і любив. Його щирі почуття відбились у незабутній інтимній ліриці, яка бентежить серце й дарує казкову насолоду єдності зі світом закоханості, зі щастям бути разом з матінкою.

Детальніше...

«Я без тебе нічого не зможу, наче птиця без крил». Образ України в творчості Василя Симоненка

I. «Я — українець. Оце і вся моя біографія». (Несправедливо коротке життя судилося В. Симоненку. Проте він чітко окреслив справжні життєві цінності й утвердив їх у своїй творчості. А найдорожчою цінністю для людини є Батьків­щина.)

II. Оспівування любові до України у поезіях Василя Симоненка.

1. Синівська розмова з Батьківщиною у поезії «Україно, п'ю твої зіниці...» (Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері- України. Ліричний герой ніби хоче зупинитися на мить, щоб перевести дух, подивитися у материнські очі, схилити перед нею голову, вшанувати:

Детальніше...

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.