Григір Тютюнник присвятив свою новелу «Три зозулі з поклоном» не людині, а найвищому людському почуттю — любові, яка, не стукаючи, без дозволу входить у серце і залишається там назавжди. Вона прагне зігріти душу, подарувати щастя, та, не знаходячи місця в серці, мучить людину. Закохана людина повністю розчиняється у своєму великому почутті, адже справжня любов нічого не вимагає.
Головна героїня новели — проста жінка Марфа. Усе життя вона кохає чужого чоловіка; в селі знають про її почуття, адже бачать, як жінка чекає листа, якого адресовано не їй. «Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть, ще з півдороги. І ждала». Дочекавшись, Марфа просить дати їй ту вісточку, тремтячими руками пригортає лист до грудей, цілує зворотну адресу. Її губи весь час ворушаться, але з уст не злітає жодне слово, а рясні сльозй шастя не здатен висушити і вітер-суховій. Сусіди знають про її кохання, але навіть найбільші скептики, циніки, пліткарі схиляють голови перед силою такого почуття.
Детальніше...
|
1. Хто такий Григір Тютюнник?
У передмові до двотомника Григора Тютюнника Олесь Гончар писав: «Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник». Статтю про нього було названо «Живописець правди».
2. Що відомо про його біографію?
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року у селі Шилівка на Полтавщині у родині селянина, що був репресований. Отож ріс він без батька, а коли мати вийшла заміж, то жив із дядьком Филимоном на Донбасі. П'ять класів закінчив на станції Щотове Луганської області. Вчився російською мовою. А після війни знову прийшов до матері й закінчив Зіньківське ремісниче училище на Полтавщині, бо там одягали і давали по сімсот грамів хліба на день. Так і врятувався з матір'ю від голоду. Після училища працював у Харкові слюсарем на заводі імені Малишева, але, захворівши на туберкульоз, повернувся додому, за шо й був відправлений у колонію на чотири місяці. Потім жив із дядьком на Донбасі, звідти пішов служити у морфлот. З 1957 до 1962 р. навчався на філологічному факультеті Харківського університету.
Детальніше... Народився в с. Шилівці Зіньківського району на Полтавщині. Його батька було репресовано у 1937 році. Деякий час жив у дядька на Донбасі. Закінчив Зіньківське реальне училище. Працював робітником на харківському заводі ім. Малишева, у колгоспі, служив моряком на Далекому Сході. Навчався на філологічному факультеті Харківського університету. Учителював на Донбасі (викладав російську мову та літературу), згодом переїхав до Києва, працював у редакціях та видавництвах. На становлення Тютюнника як письменника вплинув старший брат Григорій (прозаїк, автор відомого роману «Вир»). Григір Тютюнник - автор збірок прози «Завязь», «Деревій», «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Ласочка», «Лісова сторожка», «Степова казка», повістей «Климко», «Облога», «Вогникдалеко в степу» та інших. Лауреат Літературної премії імені Лесі Українки, Державної премії імені Т. Г. Шевченка.
Детальніше... Повість Гр. Тютюнника «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Климко, головний герой твору, йде за багато кілометрів про сіль, шоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом. Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ше, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся милосердю.
Детальніше... Мудрий дід Лаврін попереджує недосвідченого онука: ота Соня - то «…дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!» Він застерігає, що коли Микола візьме собі за жінку оту прояву, то кислички йому не лише «снитимуться, а й привидяться». Це дідове застереження парубок згадує, коли дівчина підмовляє його подивитися на сніг у глибокому проваллі. Там він потрапляє у халепу і бачить, як сердиться Соня. Та раптом Микола відчуває, що ця дівчина з перцем йому подобається. Після довгих вагань, він уперше наважується її поцілувати і робить це так незграбно, що поцілунок у темряві дістається холодній хустці.
«- Навіщо ж ти… аж за вухо, дурненький… - видихає Соня і сміється якось покірно і лагідно».
Детальніше... |
|