Проблематика роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»

У своєму романі «Портрет Доріана Грея» Оскар Вайльд висвітлює важливі проблеми, пов’язані з культурним, соціальним та міжособистісним аспектами людських взаємовідносин. Зокрема, Оскар Вайльд через створені ним художні образи розкриває взаємозв’язок між мистецтвом і внутрішнім світом людини. Наприклад, на думку художника Безіла, мистецтво - це певне дзеркало людської душі, воно відбиває почуття, спрямування, а також моральні якості людини. Митець ніби вкладає частинку власної душі у свій твір, і його творіння свідчить про духовний світ зображуваних людей.



Але майбутнє будь-якого творіння визначає не творець, а власник цього творіння. Доріан поклав тягар усього бруду своєї душі на свій портрет. Картина несла цей тягар аж до смерті власника, після якої повернулася до первісного вигляду.

У тісному зв’язку з цією ідеєю постає й образ лорда Генрі. Він теж був своєрідним творцем - творцем душі Доріана. Його інструментом була хибна філософія, що полонила розум юнака незвичайною новизною і таємничістю, але в той же час підточувала зсередини недосвідчене та не спокушене злом серце.

 

Лорд Генрі заспокоював сумління головного героя, змушував не надто піклуватися про мораль, і таким чином Доріан Грей почав своє падіння у безодню. Ймовірно, що у нього залишалась ще можливість зупинити своє падіння, коли після самогубства Сибілли Вейн він з великим тягарем на серці розмірковував про своє ставлення до дівчини, що призвело до трагічного кінця. Проте, лорд Генрі, жахливо спрощуючи трагедію жіночих почуттів, стверджує, що своєю смертю вона лише виконала свою останню роль актриси.

Крок за кроком Доріан Грей перетворюється з людини, яка має добре й чисте серце, на егоїста та злочинця, чим знищує власну душу. Оскар Вайльд підкреслює думку, що тільки сумління здатне контролювати життя людини, її вчинки і хоч не виправляти їх, але докоряти за них. Людина живе доти, доки живе її сумління, яке здатне знищити тільки вона сама.

Роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір - втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення.

Про що ж роман? Перш за все про те, який зв’язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв - втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл - втілення служіння мистецтву, лорд Генрі - втілення філософії насолоди, а Доріан - людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі - не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс - це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва - портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові.

Про що ж свідчать парадокси Уайльда? Може, про те, що людина потворна, а мистецтво завжди прекрасне? А може, про те, що для краси мистецтва необхідне спокутування людських гріхів, бо мораль і краса складають гармонію?

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.