Роздум за твором О. Вайльда «Портрет Доріана Грея». Оскар Вайльд - один із тих письменників, які неймовірно цікавлять мене не тільки, як творці художнього тексту, а й як особистості. Непересічність цієї постаті вражає вже тому, що, створивши свою особливу художню манеру - естетизм - цей письменник втілив її не тільки в прозу, а й у життя. Оскар Вайльд заперечував прямолінійну дидактичність літератури чи її ілюстративний відносно історії характер. Він вважав, що твір, мистецтво, краса є первинними. І краса, саме мистецтво є самоціллю художнього твору. Власне, виходячи з таких засад, О. Вайльд створив прекрасні прозові твори, вони мали, мабуть, ще більший повчальний зміст, ніж ті, які створили письменники і прямою орієнтацію на дидактику в літературі.

«Портрет Доріана Грея» - роман, що поєднує у собі елементи реалістично- вигаданого, втім, він дуже близький до дійсності. Юнак Доріан, захоплений портретом, який написав його знайомий художник Холлуорд, вигукує: «От якби портрет змінювався, а я завжди міг лишатися таким, який є!» І його бажання дивним чином здійснюється: портрет старіє, а Доріан залишається юним і прекраснім. Проте не все так просто: не тільки старість відображується на портреті, а й пороки, які з часом оселяються у колись такій чистій душі Доріана. Хлопець маришує з лордом Генрі. Лорд Генрі, якого всі називають «Принцом парадок», є своєрідним відображенням особистості самого Вайльда. У вуста лорда Генії автор вкладає свої численні блискучі афоризми й певні елементи власного світогляду. Під впливом лорда Генрі, Доріан починає обертатися у світських колах, його життя, особливо ж те, що замість нього змінюється і старіє портрет, уже впливає на душу юнака.

 

Протягом багатьох років, які зображено в романі досить стисло, проте ж мовисто, Доріан все більше захоплюється власною красою і з якимсь дивним цікавленням спостерігає за руйнуванням власної душі. Він закохується в Сибілу Вейн, але його необачні дії призводять до її самогубства. Лорд Генрі радить юнакові не лити сльози (тоді він ще був здатен на їїсльози!) - і перша нотка жорстокості з’являється на прекрасному портреті. Далі колись чиста, подія до грецького бога, Доріан, як кажуть, котиться по скісній: він виявляється здібним навіть на вбивство - того самого Холлуорда, який колись був його тооваришем. Поступово портрет перетворюється на відображення огидної старої людини обличчя якої не приховує всіх пороків, що містяться в душі все ще прекрасного Доріана. Він, перепробувавши усе, здавалося б, доступне людині (втім, не і вчившись кохати, не ставши людяним чи мудрим), нудьгує і нудить від власні життя. Доріан вирішує, що портрет - це сумління, яке треба знищити, бо важким видається його тягар навіть для такої бездушної людини. Він кидається на портрет із ножем - і слуги знаходять тіло старого і пошматований портрет.

Власне, твір Оскара Вайльда - своєрідний інтелектуальний роман, притча. Автор довів концепцію естетизму до межі, до крайності, але цим заперечив власний естетизм. Адже лорд Генрі вважав будь-який злочин гарним, та її взагалі, нібито підкидаючи мораль, утім мав власну, але мотивону парадоксально й дотепно.

Краса є найвищою цінністю, - це головна теза естетизму й усього життя Вайльда. Чи він заперечив не своїм твором, як може комусь здатися? Звісно просто краса - річ набагато ширша, ніж самі зовнішні риси. Це не тільки зовнішність, а й думки, слова, дії, вчинки.

Пропагуючи естетизм, О. Вайльд стверджував, що не буває книжок моральних та аморальних, бувають тільки погано й добре написані. Наскільки я можу судити як читач, «Портрет Доріана Грея» - книжка неймовірно добре написана, цей твір увібрав у себе усі риси винайденого Оскаром Вайльдом естетизму, що, не заважає роману бути по-справжньому повчальним.