Загрузка...

«Айвенго» — роман про далеке минуле

Усе те, про що в ньому розповідається, відбувалося в XII столітті, точніше - в 1190-ті роки, на які припадає закінчення царювання Річарда Левове Серце. З часу битви при Гастінгсі (1066 р.), у результаті якої норманський герцорг Вільгельм Завойовник одержав перемогу над англосакськими військами і королем Га-рольдом, пройшло вже сто тридцять років. Нормани заволоділи Англією, але ворожнеча між ними і саксами не припинилася. Національні протиріччя ускладнювалися соціальними - між кріпаками та феодалами. У країні точилася боротьба за централізацію королівської влади: це було необхідно для приборкання феодалів, припинення ворожнечі між землевласниками, для досягнення єдності країни. Ус і ці складні процеси й відображені Вальтером Скоттом.



Письменник прагнув «відобразити побут старої Англії», «викликати інтерес до її легенд і звичаїв». Джерелом відомостей про епоху Річарда I для нього послужили старовинні літописи. Автор свідомо «змішував правду з вигадкою», намагаючись зробити свою розповідь захоплюючою, але ніколи не виходив за межі достовірності.

Період, про який іде мова в романі, В. Скотт визначав як час, «відзначений різкими протиріччями між саксами, які обробляють землю, і норманами, які володіли цією землею як завойовники і не бажали ні змішуватися з переможеними, ні визнавати їх людьми своєї породи».

Королю Річарду доводиться вести боротьбу проти непокірних баронів, герцогів та графів. На його боці виступають міщани, зацікавлені в розвитку торгівлі та ремесел, його підтримують селяни, що страждають від міжусобиць, у королівське військо приходять і люди, подібні до Айвен-го,- малоземельні або позбавлені спадку феодали.

Становище в країні ще більше ускладнюється, коли Річард залишає Англію, щоб взяти участь у Третьому хрестовому поході, і потрапляє в полон. У цей час владу бере до рук його брат принц Джон і разом із норманською знаттю безчинствує, утискує та принижує саксів.

На сторінках роману змальовані всі прошарки середньовічної Англії: і саксонська знать (Альтестан, Седрик, його син Айвенго, леді Ровена), і норманські лицарі (Фрон де Беф, де Мальвуазен, де Брасі), і духовенство (абат Ейлир, храмовник де Буагильбер, селянин-монах Тук), і селяни (раби Седрика Вамба і Гурт), і йомени-розбійники, очолювані відважним Локслі - прообразом Робіна Гуда - і багатий єврей Ісаак з дочкою Ребеккою, і сам король Річард Левове Серце.

Епоха раннього середньовіччя показана в «Айвенго» в усій її суворості. Лицарські замки перетворювалися в розбійницькі гнізда, лютувала інквізиція (Лука Бомануар вчинив суд над Ребеккою, оголосив її «відьмою» і хотів спалити на вогнищі), а селяни були безправні й доведені до убозтва. Вони говорили: «У нас залишилося лише тільки повітря, яким ми дихаємо; та і його у нас не відняли тому тільки, що інакше ми не були б здатні виконати роботу, яку навалили на наші плечі…»

Уже на початку роману письменник підкреслює контраст між красою природи «веселої Англії» й умовами життя народу.

Отже, роман В. Скотта «Айвенго» допомагає багато дізнатися про старовинну Англію, зрозуміти й відчути історію. Він утверджує думку про те, що необхідно об’єднати країну під рукою сильного і справедливого короля.

 

У романі В. Скотта яскраво і різносторонньо змальовані образи благородних і відважних лицарів - Айвенго та Річарда Левове Серце. Обидва вони - доблесні воїни з гарячими серцями, завжди готові виступити на захист справедливості незалежно від того, хто потрапив у біду - бідний чи багатий, знатний дворянин чи безславний раб. Образ Короля Річарда у зображенні письменника дещо ідеалізований. Чорний Лицар, як його називають, очолює атаку на замок Фрон де Бефа. Його безстрашність і бойовий досвід викликають захоплення і повагу в усіх, хто спостерігає за ним у бою. За його наказом споруджують плавучий міст, по якому воїни перебираються через рів і захоплюють фортецю. Король на руках виносить з палаючого замку Айвенго, рятує Ровену і Седрика, він же при-мирює Айвенго з батьком.

Річарду Левове Серце притаманні веселість, життєрадісність, великодушність, вірність у дружбі. Він воліє бути краще мандрівним лицарем, ніж королем, тому оточуючим інколи доводиться нагадувати йому про обов’язок і відповідальність перед країною.

Айвенго - справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багатство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів. Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.

Отже, в образах Айвенго та Річарда є багато спільного. Але, на мій погляд, Айвенго більш поетичний, романтичний. Він же і розсудливіший, далекоглядніший у політиці, розуміє, що Англії потрібен король - не хоробрий мандрівний лицар, а сильна людина, яка змогла б подолати усобиці, об’єднати країну і відновити хоч якусь соціальну справедливість.

У романі В. Скотта «Айвенго» виведені два образи прекрасних дівчат - Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш. Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.

Ровена - знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.

Ребекка - дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижити в цьому жорсткому світі».

Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. Укритичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.

Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.

 
Зарубіжна Література