Поль Верлен - неперевершений поет-лірик, який з непересічною майстерністю розкриває у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, нюансів вражень та емоцій.
У середині 60-х років ХІХ ст. Верлен разом з поетами Рембо і Малларме став засновником поетичної групи "Парнас" - могутньої течії французького символізму. Він мав ще одного літературного вчителя - Шарля Бодлера, чиї "Квіти зла" також відзначили тематику і загальну песимістичну атмосферу його творчості. Верлен закликав до музичного звучання поезії, до осягнення тонких нюансів і переливів почуттів. Сам Верлен володів цим мистецтвом досконало. Він відкинув поетичні правила парнасців, переглянув розуміння проблеми умовності в поезії загалом і в такий спосіб повернув поетичній емоції дивовижну простоту, природність і рідкісну вишуканість.

Поль Верлен - неперевершений поет-лірик, який майстерно розкрив у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, вражень та емоцій.
У середині 60-х років XIX ст. разом з поетами Рембо і Малларме Верлен став засновником парнасців - могутньої течії французького символізму. Поет закликав до музичного звучання поезії, і сам володів цим мистецтвом досконало. Згодом Верлен відкинув поетичні правила парнасців, а саме - умовності в поезії. Він повернув поетичній емоції дивовижну простоту, природність і рідкісну вишуканість.

І. Поль Верлен — один із представників поетів-символістів. (Яким він був, «ко­роль поетів»? Невисокий на зріст, з кудлатою бородою, з вусами, що обвисли, вилицюватий, з монгольською проріззю очей, він мало нагадував француза, «європейця». І все в нього було не так, як мало бути у людини респектабельної: пиячив, сварився, стріляв у кращого друга, якого любив до нестями, два роки провів у в'язниці, писав такі вірші, що молодь кінця вісімдесятих закохалася в нього, була у захваті від його поезій, проголосила Верлена «королем поетів» і своїм керманичем і метром. А Поль Верлен до того часу вже був у минулому, зламаний життям, отруєний «зеленим змієм». Була жага до творчості, мрія писати справжні вірші, але задоволення від віршів вже не було.)

Немає жодних сумнівів - це «Поетичне мистецтво» Поля Верлена. Сміливе до блюзнірства, воно наслідує відомі біблійні слова: «Спочатку було Слово». Поет вимагає від колег зрівнятися з Творцем, бути творцями й побудувати власний світ за своїми уподобаннями. І він має бути заснованим не на слові, незграбній спробі людства відтворити красу, а на самій красі: «Спочатку - музику!» Так починає створюватися Всесвіт, вільний від жорсткої земної визначеності: тут фосфоресціюють мінливі барви, переливаються одна в одну форми, змінюються перспективи. Тут «у примхливій пісні стерта межа між ясним і неясним». І у просторі, освітленому мерехтливими зорями, головними стають не кольори, а відтінки, не тони, а напівтони. Мабуть, цей світ можна змінювати зусиллям власної волі, і нема пророка, який би провістив його наступної миті.

Плачеться в моєму серці, як дощить над листом.
Осінь… Вся природа сумує…
Жовкне на деревах листя, відцвітають квіти, пустію лани, ллє дощ…

Ці сумні пейзажі осені завжди супроводжували творчість Поля Верлена, акомпанували його почуттям та світобаче ню. Тому, для того щоб зрозуміти поезію автора, необхідно зрозуміти його душу. Бо поезія Верлена - це історія його душі, дзеркало його настроїв і переживань. В одному сонеті Верлен писав: «… моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво поета потім підтвердилося його життям, в якому були й одруження, і порив до боротьби за політичну волю, і трагічна дружба з Артюром Рембо, і роки ув’язнення, і пошуки Бога, і злидарювання, і падіння на дно паризької богеми. Особисті переживання автора багато в чому перепліталися з епохальними проблемами, власні катастрофи - з катастрофами доби.

Поезію видатного французького поета Поля Верлена визначають як щоденник довгих мандрів його душі в морі життя. Для того, щоб зрозуміти її, треба ознайомитись з життєвим шляхом митця.
Сумні осінні пейзажі майже завжди акомпанували почуттям, світобаченню і світосприйняттю Верлена. Його поезія - це лірична сповідь, історія переживань. У першій збірці сонетів автор писав: "… моя душа народилася для жахливих катастроф". Це пророцтво підтвердилось життям: боротьба за політичну волю, спроба доброго сімейного існування, пошуки Бога, трагічна дружба з А. Рембо, ув'язнення, злидарювання.