Сонети Вільяма Шекспіра це взірець поезії

Не останнє місце в українській шекспіріані посідає Микола Лукаш. Він з далеко не найвідомішого Шекспірового тексту “Троїл і Крессіда” зумів створити “маленький шедевр”. Це і не дивно, адже М.Лукаш досконало володів 12 іноземними мовами. В сучасній Україні його перекладацька діяльність поціновується дуже високо.
До творів Вільяма Шекспіра звертались і перекладачі в діаспорі. Вони свідомо допомагали долати накинутий нашій культурі комплекс провінційності.



В українській шекспіріані вартий особливої уваги доробок Ігоря Костецького, який 1957 року разом з Я.Рудницьким та Д.Чижевським заснував Українське Шекспірівське Товариство. У видавництві “На горі” він надрукував власну версію “Презнаменитої й прежалісної трагедії Ромео та Джульєтти. По українському перекладеної”, “Шекспірових сонетів” (відповідно 1957р. та 1958р.), а в часописі “Сучасність” за 1963 рік — уривки з “Гамлета”.

Максим Стріха називає спроби І.Костецького сміливими до зухвальства, хоча формально вони дуже точні. Нашим співвітчизникам, які призвичаїлись до перекладів Д.Паламарчука та Д.Павличка нормативною літературною мовою, можуть різонути слух рядки 130го сонета, відтвореного “напівмакаронічною (зі щедрими вкрапленнями польщизни) “студейською мовою” доби козаччини:

Од слонця ніц в очах моєї пані,
Кораль ружанєць рожевіш од губ,
Кгдиж сьнієг ест бялим — в неї перса тьмяні,
Кгдиж влос єст дротем — з дроту в неї чуб”.

А мотивація І.Костецького така: він прагнув не пригладжувати архаїзми оригіналу, адже і для самих англійців мова Шекспіра сьогодні архаїчна і потребує постійного коментування. І хоча позиція перекладача нам зрозуміла, але, на жаль, його твори нечитабельні. Соломія Павличко взагалі характеризує переклади І.Костецького як “жахливі”. На противагу їй Григорій Кочур — людина бездоганного смаку — навпаки, з цікавістю ставився до перекладацького експерименту талановитого представника емігрантської літератури.

Згадуваний вище Тодось Осмачка ще в Україні 1930 року переклав “Макбета” і “Короля Генріха IV”. Пізніше в Мюнхені він зробив фактично абсолютно нові версії цих творів, де відмовився від усталених словосполучень, створив оригінальні і лаконічні поетизми, які, за оцінкою Лади Коломієць, надали перекладу експресіоністичного характеру.
Вищезгадане видавництво “На горі” 1969 року друкує “Короля Ліра” в перекладі емігранта Василя Барки. Ця версія відомого в світі твору вражає своєю надзвичайною експресією і заслуговує на увагу читача, адже В.Барка розширив лексичні та стилістичні рамки рідної мови.

 

В Україні для потреб театру Ірина Стешенко переклала драми “Багато галасу з нічого”, “Комедія помилок”, “Отелло”, “Ромео і Джульєтта”, які й досі є в репертуарі багатьох акторських труп. Талановитий поет сучасності Іван Драч переклав’Тенріха IV”, його версія за лексичною тканиною наближається до барокової традиції. Наш земляк Дмитро Павличко видав першу в історії української літератури антологію “Світовий сонет” (у 1998 році), на сторінках якої надруковано новий повний корпус Шекспірових сонетів. У вичерпних коментарях Марії Габлевич до згаданої антології міститься висока оцінка доробку Д.Павличка.

Переклад сонетів здійснив також Дмитро Паламарчук, кращі з них друкуються навіть у сучасних хрестоматіях для середньої школи, що є свідченням визнання таланту письменника. І далеко не всі знають, що це так званий “невольничий переклад”: адже Д.Паламарчук працював над ним в Інтинському засланні, переховуючи свого Шекспіра під палітуркою “Короткого курсу історії ВКП(б)”, щоб охоронці не вилучили цю дорогу серцю книжку.

Сонети Вільяма Шекспіра — це взірець поезії, тому не дивно, що до них зверталися перекладачі Павло Грабовський, Максим Славинський, Василь Онуфрієнко, Яр Славутич, Олег Зуєвський, Остап Тарнавський, Святослав Гординський, Святослав Караванський, Олекса Веретенченко, Андрій Легіт тощо.

Видання “повного Шекспіра” в Україні було здійснене в 1984—1986 роках. Шеститомник презентує усі 37 п’єс, 2 поеми, 154 сонети, окремі поезії. Українці наприкінці радянського періоду долучилися до елітного клубу народів, які мають повного Шекспіра.
На цьому робота над перекладами не припинилася.

2000го року журнал “Четвер” (м. ІваноФранківськ) подав читачам “Гамлета, принца Данії” у перекладі культового українського письменника і поета останніх десятиріч Юрія Андруховича, який, за його ж словами, “рушив назустріч темряві, привидам, прокляттям, інтригам та завиванням вітрів у безлюдних галереях замку Ельсінор”. Виставу за цією версією шекспірівського твору кияни і гості столиці побачили того ж року на сцені Молодого театру.

Свій текст Ю.Андрухович не вважає остаточним і планує внести не одну зміну. Це зауваження слушне, адже цей досвідчений перекладач ретельно працює над словом і прагне, щоб його доробок (а це вже 13й переклад “Гамлета” українською!) був не гіршим від попередніх. До слова, саме до “Гамлета” найчастіше зверталися перекладачі. На сьогоднішній день маємо вісім повних перекладів (М.Старицького, П.Куліша, Ю.Федьковича, В.Вера, Г.Кочура, Ю.Клена, Л.Гребінки, Ю.Андруховича); два переклади збереглися в уривках (І.Костецького, П.Свенціцького); три тексти і досі містяться в рукописах (Г.Хоткєвича, Якова Жарка, Михайла Рудницького).
2005 року у видавництві “Перун” з’явилися сонеТи Шекспіра у перекладі Георгія Пилипенка. Згадана книга є першим досвідом трилінгвальної англослов’янської версії сонетів. Унікальність цього видання у подвійній мовній стратегії: кожен із 154 текстів мовою оригіналу супроводжується російським та українським перекладами Г.Пилипенка. Книгу супроводжує позитивна рецензія доцента Києво-Могилянської академії В.Скуратівського.

Поява кожного нового перекладу творів геніального англійця є доказом плідності українського перекладацтва. Це водночас і підтвердження геніальності

Вільяма Шекспіра, твори якого упродовж чотирьохсот років зберігають свою актуальність. Ідеально, коли читач знайомиться з творами Вільяма Шекспіра в оригіналі. Та на практиці пересічна більшість читає переклади з англійської, тому від постаті перекладача, від його майстерності, таланту, ерудиції залежить дуже багато.
Завдання перекладача — передати характерні особливості індивідуального стилю Шекспіра, глибину думки та емоційний заряд оригіналу.

Зарубіжна Література

Copyright © 2009-2017. All Rights Reserved.