Школяр UA

Хвильовий Микола

Протистояння добра і зла в новелі М. Хвильового «Я (Романтика)»

Тема протистояння добра і зла не нова в літературі. Але всі твори тьмяніють перед українською трагедією в новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)».

Микола Хвильовий починає свій твір із ліричного зачину, в якому постає образ матері: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Цей образ приходить до стомленого від крові й смертей сина як спогад, як марення. «Моя мати — наївність, тиха зажура і добрість безмежна... І мій - неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним образом». Син тільки на одну мить полинув спогадами у дитинство, юність, де «дзвеніти росяні ранки і падали перламутри», де «шелестять вечори тополь». Добром і лагідністю віє від спогадів героя про матір, яка жаліє свого сина, що зовсім замучив себе у нескінчених походах-битвах. «Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди...». Та здалеку насувається гроза: «там, за дорогами сизого бору, спалахують блискавиці, накипають і піняться гори». Син бачить «в її очах дві хрустальні росинки», чує, як «мати каже, що вона поливала м'яту, і м'ята вмирає в тузі» — і відлітають спогади, зни кає з-перед очей образ матері. У фантастичному палаці розстріляного шляхтича засідає «чорний трибунал комуни».

Хвильовий не просто грубо і зримо розвіює спогади героя, не механічно про тиставляє світле і темне, а тонко і вмотивовано досліджує психологію Добра і Зла, які живуть у душі героя. Письменник показує жорстоку боротьбу між половин ками роздвоєної особистості фанатика революції, який свідомо і послідовно глу шить у собі Добро, керуючись ненавистю, служить Злу. Він, як заклинання, про мовляє: «Я — чекіст, але я і людина», намагається передусім собі довести, що він не бандит, що його покликала революція захищати бідних, знедолених, чинити справедливість. Але чому ж тоді «з кожного закутка дивиться справжня і воісти ну жахна смерть»? Чому прості люди, обивателі говорять: «Тут засідає садизм»?

Душа героя розривається між двома началами. З одного боку — мати, з дру гого — ідея вірності революції. Перемагає остання. В ім'я "світлого майбутнього" твориться зло, бо «єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни» може проходити через долі простих людей, через жертви, кров і сльози. «Це були дійсність: справжня життєва дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних воіі ків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як смерть». Ось чому у фанатичній відданості революції син має стріляти в матір: «Тоді я у млості, охоплений пожа ром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері і притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню». Все, кінець! Боротьба Добра і Зла закінчилась абсолютною перемогою Зла. Ніякої фаи тазії не вистачить на те, щоб додумати подальше житгя цього романтика, який перестав бути людиною, адже в грудях він мав уже не розколоте навпіл, а поросле шерстю серце вовкулаки.

© 2009-2019 Школяр UA

Натисніть клавішу Enter для пошуку
Натисніть клавішу Enter для пошуку