Якось я уявив собі, що потрапив дивним чином у казкові Джунглі, які дали притулок юному Мауглі. Я подумав: а зміг би я, як він, подружитися з мешканцями Джунглів? Скажімо, диво сталося. І ось я веду мирну бесіду з кам’яним пітоном Каа. Я знаю, що пітон вміє лазити по деревах не гірше від мавп. Ночами він краде в них малят, і від одного імені Каа у мавп тремтять їхні гидкі хвости. Що я міг би розповісти пітону Каа про себе?

Мабуть, кожна людина з дитинства знає народні прислів'я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата.
Мій дід, наприклад, коли дивиться, як я щось роблю, не може втриматися і обов'язково скаже щось таке: "Сім разів відміряй, а раз відріж" або "Усе велике починається з дрібного". Через ці коментарі я інколи навіть ображався на нього. "Діду,- казав,- звідки ти знаєш, скільки разів я міряв…" А він тільки сміявся та й додавав: "Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже".
Звик я до цих дідових примовок, намагався не звертати на них уваги. Як же я здивувався, коли на уроці зарубіжної літератури дізнався, що улюблений дідів вислів "Мудрий навчається на чужих помилках" - то норвезька приказка. Ну, думаю, тримайся діду. Досить із мене глузувати. Тепер і я вчений.

Закони Джунглів суворі. Виживає найсильніший. За законами Джунглів, наприклад, навіть грізний тигр Шер-Хан не може змінювати місце полювання, нікого не попередивши. Батько Вовк каже, що Шер-Хан і так накоїв багато лиха. Ось і зараз він полює на людину, а це ніяк «не личить мисливцеві». Закони Джунглів жорстокі навіть щодо самотнього Вовка Акели, Ватажка Зграї. Дванадцять років він водив стаю. За цей час ніхто з Вовків не потрапив у пастку, нікого не було покалічено. Це був справжній Ватажок - мудрий, сильний, чесний, хоробрий. Але варто було схибити один раз, як Зграя відмовилась йому підкорятися. Тим більше, що втрутився підступний Шер-Хан. «Ви маєте вбити мене тут, на Скелі Рад, - казав Акела, звертаючись до Вільного Племені і до Шер-Ханових шакалів. - …Хто візьметься покінчити з Самотнім Вовком?..» Такі жорстокі слова пролунали на Скелі Рад не випадково. Вони були підказані суворою дійсністю, законами Джунглів.

Відтоді, як вони познайомилися, жити один без одного вже не могли. Гекльберрі Фіни - син відомого в містечку пияки, людини, яку всі обминали. Репутація батька відбилася і на ставленні мешканців міста до сина. Правда, і сам Гек Фін був нероба, безпритульник і розбишака. Він завжди був одягнений в недоноски з дорослих людей. Гекльберрі був сам собі господар і робив усе, що заманеться. Батьки побоювалися Гека, бо він немовби магнітом притягував до себе їхніх дітей. Тому подобалися незвичайні люди, що живуть за своїми правилами. Безтурботні, зухвалі люди, що йдуть на ризик задля досягнення своєї мети. Люди, які нехтують небезпекою у пошуках пригод. Такою людиною, на думку Тома, був Гекльберрі Фіни, якого він щиро полюбив.  Як до цієї дружби ставилися дорослі, свідчить такий факт. Йдучи до школи, Том зустрів Гека. Звісно, хлопець спізнився, і вчитель запитав чому. Том відповів, що зупинився побалакати з Гекльберрі Фінном. Учитель розгублено подивився на Тома, бо це була зухвала витівка учня. Але Том утаїв від вчителя, про що саме він розмовляв з Геком. А це б зацікавило вчителя. Хлопці домовилися наступної ночі відправитися на кладовище. Саме цей похід був у авантюрному дусі обох хлопців.

Коли доля посміхається людині, вона інколи дуже сильно змінюється. Звідки тільки й беруться пихатість, чванливість, байдужість, і друзів не помічає, і вітається ніби ласку робить, зверхньо. Виходить, що доля ніби випробовує людину: яка ж вона насправді? Але є люди, які в будь-яких ситуаціях залишаються самі собою. І хоча Попелюшка з казки Ш. Перро і пасербиця з «Дванадцяти місяців» С. Маршака - казкові персонажі, але в них ми пізнаємо живих людей, які не зрадили своїх принципів. Вони з гідністю проходять нелегкі життєві випробування. І Попелюшку, і пасербицю вирізняють працелюбність, доброта, турбота про близьких і зовсім незнайомих їм людей. Попелюшка врешті-решт стає дружиною принца. Пасербиця одержує щедрі дари. Доля усміхається їм. І ось тут настає момент, коли високе становище у суспільстві і багатство можуть різко змінити характер тих, хто зовсім недавно був ніким. Точніше, і та, і інша були пасербицями, виконували тяжку роботу, з них знущалися і мачухи, і сестри, вони були у приниженому становищі. Але що робить Попелюшка, коли стає дружиною принца? Вона не мстить колишнім своїм кривдницям. Вона пропонує їм жити у палаці, і незабаром її зведені сестри виходять заміж за вельмож.

Я давно, ще коли була маленької, читала “Маленького принца” Антуана де Сент-Екзюпері. Мене вразило, що автор, доросла людина, боїться стати таким, як дорослі, яким нічого не цікаво, крім цифр. І тому він “купив ящик з фарбами й олівці”. Автор розуміє Маленького принца, переживає про нього, коли думає про баобаби. І відразу стає ясно, що в ньому ще багато залишилося від того маленького хлопчика, якого не зрозуміли дорослі. Потроху він усвідомлює, як сумна й одноманітне життя Маленького принца. Довгий час у того була тільки одна розвага - він любувався заходом, коли йому ставало смутно. Потім у Маленького принца, з насіння, занесеного вітром до нього на планету, виріс горду й уразливу квітку. І Маленький принц дуже його полюбив і радий був йому служити: поливав щодня, на ніч надягав ковпак. Але в ньому виникли сумніву. Він приймав порожні слова квітки близько до серця й почував себе нещасним. “Треба було судити не за словами, а по справах… Я не повинен був бігти…” Маленький принц ще не знав, що він приручив цю квітку й повинен про нього піклуватися, і він вирішив відвідати сусідні планети.

Твір по казці Антуана де Сент-Екзюпері “Маленький принц”. Антуан де Сент-Екзюпері не писав спеціально для дітей. І взагалі, за професією він був не письменником, а чудовим льотчиком. Однак його прекрасні добутки, такі як “Нічний політ”, “Планета людей”, “Військовий льотчик”, і, звичайно ж, “Маленький принц”, поза всяким сумнівом, належать до кращого, що було написано у Франції в XX столітті. В “Маленькому принці” Сент-Екзюпері звертається рівною мірою до усім - маленьким і більшим, - хто хоче задуматися над життям і спробувати зрозуміти, що ж у ній має теперішню цінність. От чому цю казку, у якій письменник вертається до своїх улюблених думок, але виражає їх по-новому, тобто образно й узагальнено, прийнято називати філософською. Виявляється, і про дуже серйозні й глибокі речі можна говорити зовсім просто й зрозуміло, особливо, якщо мати почуття гумору.

Всі ми виростаємо на казках і всім житті, що залишилося, чекаємо чуда. Від нашого сприйняття миру залежить, відбудеться воно чи ні. Герберт Уэллс у новелі “Чарівна крамниця” показав нам, як по-різному діти й дорослі бачать і сприймають мир. Доторкнутися до чарівництва вдається деяким, тому що людині необхідна нестримна фантазія, воля від земних турбот і твердого реалізму. Такий погляд на життя зберігають діти (і те не все), а дорослі, може, і хотіли б, так не можуть. Уэллс показав нам, що батько Джипу готовий був повірити в чудеса, але тверезість, а потім ревнощі й тривога за хлопчика знищили нитки чарівництва, що виростали в ньому. Чудо зненацька перетворилося в кошмари. У тому самому предметі хлопчик бачив прекрасний і таємниче, а батько - огидне-страхаюче.

Пам’ятник Кобзареві в Харкові. Твір-опис

Пам’ятник Великому Кобзареві в Харкові був закладений у дні святкування 120-річчя від дня народження поета в березні 1934 року. Для будівництва пам’ятника на конкурсній основі був обраний проект ленінградців - архітектора Лангбарда й скульптора Манизера. При створенні скульптури позували прославлені актори Харківського театру української драми. У роботах зі спорудження пам’ятника Шевченка брали участь біля двохсот робочих різних професій. Відкриття пам’ятника Кобзареві відбулося в березні 1935 року. Пам’ятник Шевченко в Харкові являє собою багатофігурну скульптурну композицію. На вершині п’єдесталу - фігура поета, а навколо, нагору по спіралі, - шістнадцять бронзових фігур. Таке розташування скульптур - удала знахідка творців пам’ятника. Воно символізує шлях розвитку України. Нижні фігури втілюють історичну долю пригнобленого українського народу: це лежачий виснажений селянин і молода жінка з дитиною на руках - шевченківська Катерина.